Віками пам’ятатиме Хорольська громада та вся Україна той нестерпний біль від втрат, що все частіше озивається жалобою і молитвами за загиблими Воїнами. Особливо болісну втрату зазнала сім'я та друзі після трагічної загибелі мешканця міста Хорола в статусі внутрішньо переміщеної особи, солдата Євгенія Вікторовича Лук’янченка. Не лише від кулі ворога гинуть наші Захисники, а й від масованих ракетних обстрілів ще на етапі їх підготовки до зіткнення з ворогом на передовій лінії оборони.
Указом Президента України від 13.03.2025 №160 нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня нашого земляка – солдата Ігоря Сергійовича Кірія. Стрілець-снайпер 3 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади удостоєний високої державної нагороди за виняткову мужність і самопожертву, проявлену в боях на Курщині у ході великої визвольної війни.
З 20 лютого 2014 року розпочався відлік нової історичної ери, коли країна-агресор посягнула на території України і стала найбільшим порушником міжнародного права у ХХІ столітті. 24 лютого 2022 року російсько-українська війна стала відчутною для кожного українця, коли країна-терорист посилила ескалацію збройного конфлікту під ганебною назвою «СВО» і тотальна війна досягнула глобального масштабу. Увесь цивілізований світ потерпає від агресора, а найстрашнішим наслідком війни є втрата невинних людей.
З 20 лютого 2014 року розпочався відлік нової історичної ери, коли країна-агресор посягнула на території України і стала найбільшим порушником міжнародного права у ХХІ столітті. 24 лютого 2022 року російсько-українська війна стала відчутною для кожного українця, коли країна-терорист посилила ескалацію збройного конфлікту під ганебною назвою «СВО» і тотальна війна досягнула глобального масштабу. Увесь цивілізований світ потерпає від агресора, а найстрашнішим наслідком війни є втрата невинних людей.
Війна не жаліє нікого, хто опиняється під прицільним ворожим вогнем. У російсько-українській війні країна-агресор позбувається непотрібного баласту, а Україна втрачає найкращих. Затамувавши подих у безкінечному потоку втрат, ми всі з великими надіями та вірою в дива чекали з початку нового 2025 року новин про припинення кровопролиття, про врегулювання збройного конфлікту шляхом притягнення до відповідальності й найвищої міри покарання рф за масові вбивства мирних українців і військових.
17 грудня 2024 року Хорольською міською радою в особі міського голови Сергія Волошина підписано Меморандум про співпрацю з Громадською спілкою «Всеукраїнське військово-цивільне об’єднання «Бойове братерство України» в особі президента Павла Жебрівського. ГС ВВЦО «Бойове братерство України» є впливовим авангардом розбудови самодостатньої, успішної та демократичної країни.
До когорти Воїнів Небесного Легіону долучився сотий захисник із Хорольської громади 38-річний Сергій Анатолійович Киприк.
Прощання із старшим солдатом, механіком-водієм 53-тої окремої механізованої бригади відбулося 9 жовтня 2024 року на площі Т.Г.Шевченка міста Хорола. З жалобною промовою до рідних звернулися секретар міської ради Юлія Бойко, заступник міського голови Валентин Місніченко, староста Вишняківського старостату Анатолій Вовк та класний керівник Ілля Перетяка.
Війна – найжахливіший винахід людства. Вона вбиває, ламає людські долі, розділяє близьких людей, розкидає по світу, змушує їх залишати домівки, змінювати звичний уклад життя. Щоразу, після трагічних звісток з фронту про загибель наших Героїв-захисників, холоне в жилах кров і стискається серце від жалю. Пригнічує і жахає моторошне усвідомлення того, що ми втрачаємо назавжди і безповоротно найкращих із людей…
Понад три десятиріччя ми сприймали Незалежність, як дар, але ціна у неї все-таки є… Ворог мріє і всіма силами намагається позбавити нас її, але Захисники героїчно продовжують стояти в строю, тримати зброю в руках заради волі, гідності й життя під синьо-жовтим стягом. Новітні Герої продовжують відважно боротися за Незалежність, відстоюючи її сталлю і вогнем.
На фронті російсько-української війни гинуть кращі сини і доньки України. Когось вбивають рашисти на полю болю, когось мордують голодом і катують у полоні, а в когось не витримує серце. Ще одне гаряче й щире серце Воїна-захисника, яке боліло за Україну, не витримало постійної напруги. До рідного міста Хорола повернувся навічно військовослужбовець Збройних Сил України – мужній Воїн Микола Миколайович Рідкобород.
