На передовій все залежить від волі, рішучості, бойової злагодженості та витривалості. Втім, немає жодних гарантій і жодних шансів вижить, коли ворог нещадно нищить наших захисників шквальним вогнем. 25 липня 2024 року на одному з найзапекліших напрямків фронту, поблизу н.п. Торецьк Бахмутського р-ну Донецької області, наш земляк із с.Радьки Староаврамівського старостату, старший сержант, командир міномету ОМБр ЗСУ – Сергій Валерійович Зибарєв отримав тяжкі поранення при виконанні бойового завдання із захисту Батьківщини.
Все частіше у Хорольську громаду приходять трагічні звістки з усіх напрямків бойових зіткнень з військовими підрозділами російських окупантів. Все більше противник завдає тяжких втрат українцям, безжально обриваючи молоді життя. Все більше свіжих могил зʼявляється на Алеї Слави міського кладовища і в селах нашої громади. Ці втрати спустошують і розривають душу на шмаття. Аби не втратити Україну, ми втрачаємо її кращих синів і доньок.
Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити із мертвих людські життя. Ще одне людське життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
Світла пам'ять і шана до новітніх Героїв, які боронять Україну й поклали свої життя на вівтар кровопролитної російсько-української війни, живе і буде жити вічно у наших серцях. 15 травня 2024 року в місті Хоролі відбулося урочисте відкриття Алеї Героїв. Місце, на якому відкрито пантеон пам’яті, розташоване на вході до Хорольського ботанічного саду.
Війна особливо загострила відчуття короткочасності життя, його крихкості. Короткочасним стало життя молодого Воїна-захисника, який мужньо й героїчно боронив Україну. 2 травня, у велике православне свято Чистого четверга, Хорольську громаду сколихнула трагічна звістка про втрату Захисника-нацгвардійця, нашого земляка, мешканця Штомпелівського старостату – Ковшова Володимира Петровича…
Руйнівна жорстокість війни перетинає всі межі й безперестанно сіє смерть, людські страждання і розруху. Масштаби втрат для громади і всієї України вражають, ступінь болю гірких втрат сягає невидимої й немислимої глибини. У війні з російськими окупантами з 2014 року Хорольщина втратила вже 69 земляків. У Покровськобагачанський старостат на вічний спочинок повернувся «на щиті» з полю бою 11-й боєць – мешканець с.Тарасівка.
Російсько-українська війна лютує з особливою жорстокістю і на початку лютого 2024 року в нашу громаду донеслась чорна звістка про загибель земляка-військовослужбовця ЗСУ із с.Покровська Багачка. При виконанні бойового завдання, під час воєнних дій на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони в с.Богданівка Бахмутського р-ну Донецької обл. загинув смертю хоробрих солдат, стрілець 2 взводу 2 роти 463 батальйону 143 окремої піхотної бригади – Зуй Володимир Владиславович.
Перша трагічна звістка в 2024 році для Хорольської громади прилетіла з передових рубежів оборони. У тяжкому бою з окупантами 30 грудня 2023 року поблизу населеного пункту Степове Покровського району Донецької області загинув наш земляк із с.Коломійцеве Озеро Штомпелівського старостинського округу – Тарас Васильович Савченко. Солдат, радіотелефоніст 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону в складі окремої механізованої бригади ЗСУ загинув під час виконання бойових завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини.
Білими лебедями відлітають у простір незвіданих світів наші Захисники, земне життя яких безжально забирає російський агресор. За кожною смертю – ціла історія безповоротно втраченого людського життя, зламана доля, обірваний вік, невиліковні й до нестерпності болючі рани втрат для найрідніших і найближчих людей. Це втрати, які неможливо осягнути не лише рідним. Це біль всієї України, яка втрачає кращих синів і доньок України, цвіт нації.
Кожен новий день наближення до перемоги переповнюється гіркотою втрат. У небесному строю великого воїнства Захисників України постав ще один Герой з Хорольщини, взірець гідності та мужності – Валентин Вікторович Голуб. У день прощання із полеглим Героєм ридало небо, від суму рвалося надвоє…
