Коли йдуть у вічність такі люди, як Федір Федорович Галай, утворюється порожнеча і світ стає меншим, сірим і спустошеним. Для рідних і близьких світ стає тьмяним і порожнім, бо війна жорстоко вбиває і забирає безповоротно. Напередодні найбільшого православного свята Великодня, 19 квітня 2025 року, хорольське земляцтво провело в засвіти зі всіма почестями Героя, відданого сина і Захисника України – Федора Федоровича Галая.
Громада Хорольщини навколішки зустріла домовину з тілом Героя «живим коридором» пошани на площі біля пам’ятника Тарасові Шевченкові. У чорній тузі та скорботі на честь Героя лунали прощальні слова від представниці місцевої влади, секретаря міської ради – Юлії Бойко. Заупокійне богослужіння на площі та чин поховання на міському кладовищі провів представник Полтавської єпархії Православної Церкви України, священнослужитель Петро-Павлівського храму в м.Хорол та Свято-Вознесенського храму в с.Клепачі, митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець.
Федір Федорович Галай народився 6 червня 1972 року в селі Новоолександрівка Вовчанського району Харківської області. На Харківщині отримав повну загальну середню освіту. Разом з батьками, молодшими сестрою та братом переїхав на постійне місце проживання у місто Миколаїв Львівської області. У 1990 році закінчив Миколаївське професійно-технічне училище СПТУ-96 за спеціальністю «штукатурник-облицювальник». У будівельно-ремонтній сфері розпочав перші кроки у своїй трудовій діяльності. Працював тяжко і не боявся роботи підвищеного рівня складності. Його вмілі руки майстерно оздоблювали фасади приміщень, а за коротке життя вдалося побудувати чимало об’єктів капітального будівництва.
У 2020 році переїхав до славетного козацького міста Хорола, де зустрів свою долю та щире кохання. У серпні 2020 року став на весільний рушник із обраницею серця – Наталією, з якою будували великі плани на спільне щасливе майбутнє. У 2023 році повінчалися, склавши обітницю перед Богом бути навіки разом у радості чи печалі. У Хоролі Федір працював різноробочим у готельно-ресторанному комплексі «У сестер». Згодом влаштувався на роботу оператором автоматизованих виробничих ліній ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат».
Федір був одним із тих, на кому трималася наша земля. Мужній Воїн світла був учасником бойових дій в зоні АТО/ООС, пройшов пекло Іловайського котла – одне з найтрагічніших і водночас найгероїчніших випробувань для нашої держави. З початком повномасштабного вторгнення, 1 березня 2022 року, Федір був призваний по мобілізації першим відділом Лубенського РТЦК та СП для захисту Батьківщини. Він ніколи не ховався за чужими спинами – завжди був попереду, завжди там, де найважче і пекельно гаряче.
Солдат, спеціаліст зенітних кулеметів 43 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила пройшов гідний шлях Воїна у найзапекліших боях на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони Донбасу. З червня по липень 2024 року навчався за програмою розмінування територій та інженерних робіт відповідно до міжнародних стандартів на базі 143-го Об'єднаного навчально-тренувального центру «Поділля» у м. Кам’янець-Подільський. Згодом солдат був прикомандирований до 67 окремої механізованої бригади. 16 березня 2025 року був звільнений з військової служби в запас за наявності інвалідності ІІІ групи внаслідок отриманих численних поранень та 4-х контузій.
Стан здоров’я ветерана АТО та російсько-української війни різко погіршився і, на жаль, смерть дісталася до нього в реанімаційному відділенні КНП «Миргородська лікарня інтенсивного лікування» Миргородської міської ради. 18 квітня 2025 року на 53 році життя обірвалося життя Героя-захисника. Боєць пройшов через страшне пекло війни і серце його не витримало й зупинилось внаслідок ішемічного інсульту, спричиненого тромбозом. Його серце, яке витримувала найжорстокіші кровопролитні бої, не витримало наслідків численних фізичних та психологічних навантажень.
Ми втратили не просто Воїна – ми втратили Людину з великої літери. Його мужність, честь, добропорядність, справжнє братерство, вірність військовій присязі й Вітчизні залишаться у серцях усіх, хто мав честь його знати. Розділяємо біль непоправної втрати і сумуємо разом із згорьованою родиною. Щиро співчуваємо: дружині – Наталі Анатоліївні Галай, сину – Руслану Федоровичу Галаю, доні – Мар’яні Федорівні Гелі, сину – Максиму Федоровичу Галаю, пасинку – Ярославу Анатолійовичу Маринчуку, падчерці – Анастасії Володиирівні Дубіні, тещі – Людмилі Миколаївні Моісеєнко, всім рідним, близьким, сусідам, однокласникам, товаришам, бойовим побратимам та всім, хто поділяє цей біль.
Кожна смерть доводить, що ми воюємо не просто з ворожою російською армією, а з нелюдами, у яких немає не залишилося нічого святого. За кожне загублене, понівечене, скалічене життя і долю мирних українців і військових ми ніколи не забудемо і не пробачимо.
Слава Україні та її могутнім безсмертним Героям, які назавжди у наших серцях!
Вічна пам'ять Герою Федору!
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
