У кожної війни є свої хроніки болю, але найтяжчими сторінками стають не зруйновані будівлі чи поділені навпіл міста – найтяжчими є імена. Імена тих, чиє життя обірвала російська агресія. Тих, хто вмів любити, жити, творити, працювати, мріяти. Серед цих золотих імен – Ярий Сергій Олександрович, син своєї землі, доброї родини, чесної праці та світлого серця.
Траурна церемонія прощання із Героєм Сергієм відбулася 21 листопада на площі скорботи під погруддям монументу Великого Кобзаря. З жалобною промовою до присутніх звернулися: секретар міської ради Юлія Бойко, майстер виробничого навчання Міжрегіонального центру Любов Король та сусідка Валентина Насонова. Заупокійне богослужіння за новопреставленим солдатом Сергієм на площі та чин поховання на Благовіщенському кладовищі в місті Хоролі провів представник духовенства – митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець. Ведучі траурної церемонії прощання – представники відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Оксана Левіна та Ірина Редька розповіли присутнім історію життя нашого Героя-захисника, який навічно став у стрій Небесного Воїнства.
Народжений 25 січня 1992 року в місті Хоролі, Сергій виховувався в любові й турботі мами – Тетяни Іванівни Ярої. Вона одна підняла на ноги двох дітей – Сергія та молодшу доньку Вікторію, виховавши в них незламність, порядність, почуття відповідальності та вдячності. Її син із ранніх літ знав: чоловік сильний не пафосом на словах, а працею, не гучністю, а вчинками. Після закінчення дев’яти класів Хорольської ЗОШ №3 Сергій продовжив навчання в Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців. Там від здобув атестат про повну середню освіту. Там він здобув не просто освіту – він відкрив у собі талант, який швидко перетворився на справу життя. 25 червня 2010 року Сергій захистив диплом кваліфікованого кухаря, а вже 31 січня 2012 року отримав другу спеціальність – техніка-технолога з виробництва харчової продукції. Його вміння готувати дивувало навіть досвідчених господинь: будь-яка страва в його руках ставала вишуканим гастрономічним шедевром. Він вмів вразити кулінарними дивами. Професійний шлях Сергія був позначений працьовитістю та постійним розвитком. Він працював шеф-кухарем у кафе «Медуза» в мікрорайоні залізничної станції в м.Хорол. Згодом освоїв нову для себе галузь – у жовтні 2012 року став машиністом 3-го розряду навантажувально-розвантажувальних робіт на Хорольській дільниці ТОВ «Кононівський елеватор».
Його трудова наполегливість дала свої плоди: вже у липні 2013 року він отримав четвертий розряд, а в серпні 2015 року – найвищий, п’ятий. Він не зупинявся на досягнутому: у грудні 2015 року здобув ще одну професію – апаратника оброблення зерна, завершивши навчання в центрі Харківського національного технічного університету сільськогосподарського виробництва ім. Петра Василенка. У тому ж 2015 році Сергій одружився, і вже 1-го грудня 2019 року на світ з’явився його єдиний син Єгор – найбільша радість і найбільша гордість. Усі свої сили Сергій спрямовував на те, аби забезпечити гідне майбутнє родині. Деякий час, з травня 2018 року, Сергій працював у Польщі, але повернувся в Україну. З листопада 2020 року трудився в турецькому представництві дорожно-будівельної компанії ОНУР, а з травня 2021 року – фаршомісильником у ТОВ «Пирятинський делікатес», де виготовляв продукцію швидкої заморозки. Останні роки свого життя працював у ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» забійником у цеху забою худоби. Він умів працювати важко, чесно, до знемоги – але завжди з думкою про сина, маму, сестру, сім’ю, рідний дім.
20 квітня 2024 року Сергія Ярого було призвано до війська в місті Глобине другим відділом Полтавського обласного ТЦК та СП. Він пройшов підготовку в 199-му навчальному центрі в Житомирі – єдиному в Україні, що готує десантно-штурмові підрозділи. 28 травня 2024 року рядовий солдат отримав розподіл до легендарної 25-ої окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, де служив стрільцем-номером обслуги. Та доля відміряла йому на війні страшно мало. Лише три дні. 31 травня 2024 року, на передовій у Покровському районі Донецької області, солдат Ярий Сергій Олександрович загинув, виконуючи свій військовий обов’язок. Загинув, захищаючи Україну, захищаючи кожну нашу оселю, кожну родину, кожну дитину.
Майже півтора року його вважали безвісти зниклим. Півтора року болю, очікування, надії між небом і землею, невідомості та невимовного материнського плачу. Мама Тетяна Іванівна разом із сестрою й племінником Сергія Вікторією та Ярославом були найактивнішими учасниками мирної акції «Безвісти зниклі й полонені – не значить забуті» в Хоролі, брали участь в аналогічних акціях в різних куточках України з надією знайти Воїна-захисника живим. І лише ДНК-експертиза повернула рідним правду та можливість поховати загиблого Героя вдома, на рідній землі Хорола. Сьогодні ми схиляємо голови і серця перед пам’яттю Сергія Ярого. Він був світлою людиною, добрим сином, люблячим батьком, сумлінним працівником, вірним другом. Його життя – приклад того, що Герой не народжується в броні. Герой – це той, хто чесно живе, ховає втому в усмішку, самовіддано працює й до останнього стоїть за свою землю, коли приходить час.
Україна втратила ще одного з найкращих своїх синів, а Хорол – ще одного сусіда, друга, земляка. Вклоняємося доземно й глибоко співчуваємо з приводу такої непоправної тяжкої втрати: мамі – Ярій Тетяні Іванівні, сину – Ярому Єгору, сестрі – Ярій-Семперович Вікторії Олександрівні, племіннику – Ярому Ярославу, зятю – Семперович Владиславу Юрійовичу, дядьку – Шашиму Андрію Івановичу, тітці – Шашим Вірі Михайлівні, двоюрідній сестрі – Стус Світлані Андріївні, бабусі – Шашим Надії Опанасівні, близьким, друзям, колегам та всім, чиї серця розʼяснила ця болюча трагедія втрати.
Вічна пам’ять Герою! Вічна слава Сергію Ярому! Нехай рідна земля стане йому легким вічним спочинком після пройденого пекла війни, а наші серця – нетлінною сторожею його пам’яті.
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
