Ми, українці, – нація нескорених, сильних, вольових борців за справедливість і свободу. Щорічно, 21 листопада, на теренах України відзначається національне свято – День Гідності та Свободи. Ця знакова подія з трагічним скорботним забарвленням через збройну агресію рф символізує боротьбу українського народу за гідне життя у процвітаючій, вільній, демократичній, соціальній, правовій державі.
Ми, українці, – нація нескорених, сильних, вольових борців за справедливість і свободу. Щорічно, 21 листопада, на теренах України відзначається національне свято – День Гідності та Свободи. Ця знакова подія з трагічним скорботним забарвленням через збройну агресію рф символізує боротьбу українського народу за гідне життя у процвітаючій, вільній, демократичній, соціальній, правовій державі. День Гідності та Свободи стало зразком утвердження ідеалів свободи й демократії в Україні.
Опускається на землю тиха зажура, і немов приглушує світ чорна скорбота, бо відійшов у вічність ще один мужній син України – наш земляк із Вишняківського старостату Войтик Юрій Миколайович. Чесна й добра людина, Воїн світла, пройшов крізь горнило війни, отримав поранення і довгий час боровся за життя, але не вистояв.
У кожної війни є свої хроніки болю, але найтяжчими сторінками стають не зруйновані будівлі чи поділені навпіл міста – найтяжчими є імена. Імена тих, чиє життя обірвала російська агресія. Тих, хто вмів любити, жити, творити, працювати, мріяти. Серед цих золотих імен – Ярий Сергій Олександрович, син своєї землі, доброї родини, чесної праці та світлого серця.
Війна безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Дні, тижні, місяці, які складаються в роки чекання стають нестерпним випробуванням для родин, чиї сини, чоловіки, батьки вважалися безвісти зниклими. Вони жили вірою, що рідний голос ще озветься, що диво повернення стане реальністю.
У четвер, 20 листопада, міський голова Сергій Волошин спільно з капітаном першого відділу Лубенського РТЦК та СП Наталією Шегерою урочисто вручили відзнаку «За сумлінну службу», присвоєну Указом Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 квітня 2025 року №283, військовослужбовцю – солдату Батюку Андрію Васильовичу, механіку-водію 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 5 механізованого батальйону.
Війна забирає найцінніше – життя людей, руйнує долі та спустошує серця родин, залишаючи після себе невимовний біль і спогади, які у пам’яті тавруються назавжди і не стираються часом. Кожен похований Воїн – це нагадування про масштаби страшної кровопролитної війни, яка триває на нашій землі не 4, а майже 12 років. Втрати рахуються не лише цифрами, а людськими життями, розбитими планами, мріями та надіями.
Опадає листва з дерев, і в зажурі важчає небо. Одне за одним прилітають із фронту сповіщення про смерть, що розривають душу кожного українця. Хорольську громаду знову сколихнула трагічна звістка – у боях за Україну загинув наш земляк, Кривчун Олександр Віталійович, уродженець села Мала Попівка Новоаврамівського старостату.
Опадає листва з дерев, і в зажурі важчає небо. Одне за одним прилітають із фронту сповіщення про смерть, що розривають душу кожного українця. Хорольську громаду знову сколихнула трагічна звістка – у боях за Україну загинув наш земляк, Кривчун Олександр Віталійович, уродженець села Мала Попівка Новоаврамівського старостату.
Війна забирає найцінніше – життя людей, руйнує долі та спустошує серця родин, залишаючи після себе невимовний біль і спогади, які у пам’яті тавруються назавжди і не стираються часом. Кожен похований Воїн – це нагадування про масштаби страшної кровопролитної війни, яка триває на нашій землі не 4, а майже 12 років. Втрати рахуються не лише цифрами, а людськими життями, розбитими планами, мріями та надіями. Наш полеглий земляк-військовослужбовець із Покровськобагачанського старостату (Райківщини) Лісничий Геннадій Григорович став частиною тієї величезної, неосяжної людською свідомістю ціни, яку платить Україна за право бути вільною.
