Знову чорним крилом скорботи огорнулася Хорольська громада. Знову війна принесла невимовний біль і непоправну втрату. Сонячні літні дні відступили перед важкими сминцевими хмарами, ніби сама небесна височінь оплакує Героїв, які відлітають у засвіти. Захищаючи Україну та право нашого народу жити на своїй землі, відійшов у вічність мужній Воїн, бойовий медик 2 мінометної батареї мотопіхотного батальйону 153 окремої механізованої бригади Збройних Сил України, молодший сержант Лисюк Антон Юрійович – людина великого серця, незламної волі та відданості Батьківщині.
4 червня, у День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, Хорольська громада схиляє голови у глибокій скорботі. Біль, який неможливо вилікувати, і рана, яка ніколи не затягнеться... З 2014 року і до сьогоднішнього страшного дня жорстока, підла війна забирає найдорожче, що у нас є – наших дітей.
Ридає матінка-земля вже не слізьми, а кривавими потоками рік… Чорнокрила війна безжально вириває з життя найкращих синів України, цвіт нації, тих, кому ще б жити, мріяти, кохати й творити гідне майбутнє рідної держави. Нестерпний біль і невимовна скорбота знову огорнули Хорольську громаду, а Україна втратила ще одного свого вірного Захисника, уродженця села Попівка Новоаврамівського старостату, юного Героя – Богдана Володимировича Шукліна.
Мешканці Хорольської міської територіальної громади схиляють голови у глибокій скорботі… У вічність відійшла жінка надзвичайної долі – взірець мудрості, порядності та безмежного милосердя – Любов Костянтинівна Кравцова. Її життя було тихим і світлим служінням людям. Серце цієї жінки завжди билося в унісон із болем і радощами рідного краю, а її життєвий шлях став прикладом щирості, людяності та великої любові до людей.
Опадає осіння тиша, і крізь неї лине скорботний подих чергової тяжкої втрати. У небо здіймаються янголи, несучи на своїх світлих крилах душу Захисника. Хорольщина з болем у серці провела останньою земною дорогою у засвіти нашого земляка з Вишняківського старостату, відданого Воїна, мужнього сина України – Руслана Анатолійовича Юшка.
Опадає осіння тиша, і крізь неї лине скорботний подих чергової тяжкої втрати. У небо здіймаються янголи, несучи на своїх світлих крилах душу Захисника. Хорольщина з болем у серці отримала трагічну звістку: загинув наш земляк з Вишняківського старостату, відданий Воїн, мужній син України – Руслан Анатолійович Юшко.
Це дата, яка болить і випікає вщент усе живе, що залишилося у серці кожного небайдужого українця. Це день, коли ми згадуємо найдорожче, що втратила Україна – дитячі життя. Цей день встановлено в Україні постановою Верховної Ради України від 1 червня 2021 року, як нагадування про найтрагічніші наслідки війни та втрату найдорожчого скарбу нації – маленьких громадян України.
Днями Хорольська громада отримала чорну звістку з військової частини про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Пекучий біль втрати на Курщині нашого земляка військовослужбовця ЗСУ, командира танка Олександра Олексійовича Качаненка стискає серце невимовним болем. У Хорольську громаду все частіше надходять моторошні звістки – сповіщення про загибель тих, хто мав би ще жити і жити. Загибель молодих людей у розквіті сил – це непоправна втрата не лише для нашої громади, але і для України.
Сталевий кулак Збройних Сил України – це славний Легіон танкових військ, що гідно дає по зубах ворожій армії російських окупантів. Російсько-українська війна продемонструвала безліч прикладів мужності українських воїнів-танкістів. Серед них багато танкістів, доля яких на війні дуже показова, а часом трагічна – в полон їх не беруть, а в разі ураження ворожим вогнем танк стає братською могилою для екіпажу.
