Є біль, який не вщухає з роками… Є подвиг, над яким не владний час… 2 серпня Хорольська громада у глибокій скорботі та з молитвою на вустах схиляє голови перед пам’яттю воїнів Десантно-штурмових військ усіх поколінь, які віддали життя за свободу, незалежність і майбутнє України.
Відповідно до Указу Президента України від 4 грудня 2025 року № 885 «Про відзначення державними нагородами України» нашого земляка, уродженця міста Хорола, солдата Радченка Костянтина Миколайовича посмертно удостоєно високої державної нагороди – ордена «За мужність» ІІІ ступеня.
Україна і Росія мають протилежні історичні коріння щодо утворення держави. Якщо цього не помічати, то будь-яке копіювання російського державотворення стає смертельною загрозою для демократичної України. Росія має своє начало та продовження від часів Золотої Орди. Влада хана/царя вважалася сакральною та спадковою, її легітимність ґрунтувалась на насильстві та крові.
Щоденно серця українців переповнюються нестерпним болем втрат. Поки на міжнародній політичній арені вирішується доля України у лабіринтах змов із країною-терористом, у несправедливій війні ми втрачаємо найкращих. Нашу націю нищать, з нашою країною не рахуються і таке не пробачається. Тим більше не пробачаються загублені життя Захисників, які з честю стали на захист рідної землі. Не пробачаються загублені життя і зламані долі мільйонів мирних українців.
Шановні воїни-танкісти та ветерани танкових військ!
Щиро вітаємо вас із професійним святом – Днем танкіста! Танкові війська – особлива гордість Збройних Сил України, символ нашої незламної могутності та бойового потенціалу. Танкіст – не тільки професія, це героїчне покликання справжніх чоловіків із залізним характером. Бойові подвиги воїнів-танкістів вписали немало славних сторінок у історію нашої незалежної держави.
Ворог вривається, вгризається в нашу землю, продовжує нищити все живе і стирати з лиця землі українські міста і села. Найсміливіші, найкращі сини і доньки України ціною власного здоров’я, а то й життя зупиняють страшну ворожу навалу. У четвер, 15 серпня, у Хорольській міській територіальній громаді оголошено День жалоби.
Понад 10 років зведені віками українські міста і села потерпають від нещадних атак московитів, що бездумно руйнують все на своєму шляху і безжально нищать людей. Мужні Воїни української армії гідно дають відсіч окупантам, боронячи від цих кровожерливих монстрів своїх рідних, Україну і весь її народ. Втім, війна не буває без втрат. І найстрашніші, але неминучі втрати – наші люди.
На фронті російсько-української війни гинуть кращі сини і доньки України. Когось вбивають рашисти на полю болю, когось мордують голодом і катують у полоні, а в когось не витримує серце. Ще одне гаряче й щире серце Воїна-захисника, яке боліло за Україну, не витримало постійної напруги. До рідного міста Хорола повернувся навічно військовослужбовець Збройних Сил України – мужній Воїн Микола Миколайович Рідкобород.
За Україну треба не помирати, а битися і бути готовим боротися до кінця, як це робив наш земляк з міста Хорола – мужній Воїн Микола Миколайович Рідкобород. Він відчайдушно обороняв Батьківщину, втім серце звитяжного лицаря навічно зупинилося 9 червня 2024 року в м. Святогірськ Краматорського р-ну Донецької обл. Ця трагічна звістка увірвалася чорним вороном у Хорольську громаду, до родини полеглого Захисника.
Білими лебедями відлітають у вирій незвіданих світів молоді Захисники, земне життя яких безжально забирає ворожа російська армія. За кожною смертю – ціла історія безповоротно втраченого людського життя, загублена доля, обірваний вік, невиліковні й до нестерпності болючі рани втрат для найрідніших.
