Щоденно серця українців переповнюються нестерпним болем втрат. Поки на міжнародній політичній арені вирішується доля України у лабіринтах змов із країною-терористом, у несправедливій війні ми втрачаємо найкращих. Нашу націю нищать, з нашою країною не рахуються і таке не пробачається. Тим більше не пробачаються загублені життя Захисників, які з честю стали на захист рідної землі. Не пробачаються загублені життя і зламані долі мільйонів мирних українців.
Хорольський край знову в безмовній тузі та жалобі. Додому «на щиті» повернувся наш земляк-військовослужбовець ЗСУ, уродженець м.Хорол – Костянтин Миколайович Радченко. Рядовий солдат, старший механік-водій окремої механізованої бригади ЗСУ віддав своє життя, захищаючи Україну на Курщині. Воїн загинув 17 лютого 2025 року при виконанні бойового завдання, отримавши множинні осколкові поранення. Ворожим вогнем уражено бойову машину піхоти «Бредлі», якою керував Костянтин Миколайович.
Велелюдна громада Хорольщини зустріла навколішки живим коридором пошани домовину з тілом убитого солдата Костянтина. З прощальною промовою до присутніх на траурній церемонії прощання звернулися: депутат Лубенської районної ради Руслан Левін та старший лейтенант 1-го відділу Лубенського РТЦК та СП Наталія Шегера. Заупокійну літію на площі Великого Кобзаря та чин похорону провели представники духовенства Полтавської єпархії Православної Церкви України: священнослужитель Петро-Павлівського храму м.Хорол, митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець та ієрей Василь Ліпший.
Костянтин Миколайович народився 22 квітня 1975 року в м.Хорол. Закінчив 11 класів загальноосвітньої школи №1 і вступив у Хорольський міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців, де отримав спеціальність «Слюсар з ремонту та водій автотранспортних засобів». Професія водія була основною в його подальшій трудовій діяльності. Розпочав сходження по кар’єрним сходам із молококонсервного комбінату дитячих продуктів харчування. Деякий час працював охоронником на Хорольському елеваторі, згодом водієм у автодорожному підприємстві, потім у представництві дорожньо-будівельної компанії «Онур». Далі трудився у дорожньо-будівельних компаніях – в італійському представництві «Тодіні Конструціоні джерералі С.П.А» та в приватній Київській фірмі.
Він з перших днів повномасштабного вторгнення без вагань став на захист Батьківщини від ворожої орди. Попри проблеми зі станом здоров’я, добровільно з’явився у 1 відділ Лубенського РТЦК та СП 1 березня 2022 року. А із 5 березня розпочав військову службу на посаді водія у роті матеріального забезпечення Миргородської бригади тактичної авіації повітряного командування «Центр». З 26 грудня переведений у розпорядження військової частини у складі 47 ОМБР «Магура». Після проходження військово-тактичної підготовки в навчальному центрі на Київщині був направлений на спецзавдання в Курську область РФ. Там його життєву свічку загасили окупанти, які розв’язали цю війну і віроломно вторглися в Україну.
У 2006 році Костянтин поєднав свою долю з коханою жінкою Тетяною, яка подарувала йому донечку Маргаритку. Костянтин прийняв вольове рішення захищати передусім своїх дітей і рідних, довівши таким вчинком справжній чоловічий характер. Герою назавжди залишиться 49… Він назавжди залишиться люблячим чоловіком і батьком, кращим сином України.
Відвага та самопожертва Героя Костянтина назавжди залишаться в пам’яті рідних, друзів та всіх, хто знав його особисто. Розділяємо біль втрати та приносимо щирі співчуття: мамі – Лідії Іванівні Радченко, дружині – Тетяні Олексіївні Радченко, старшому сину – Ростиславу, молодшій доньці – Маргариті, сестрі – Олені Володимирівні Смірновій, зятю – Сергію Вікторовичу Смірнову, племіннику – Владиславу Сергійовичу Смірнову, тітці – Аллі Іванівні Федоренко, тещі – Валентині Гаврилівні Іщенко, своячці – Наталії Олексіївні Іщенко, племінниці – Юлії Дмитрівні Брусовій, близьким, кумам, однокласникам, друзям, бойовим побратимам та всім, кому болить ця непоправна втрата.
Поховали Героя на Алеї Слави центрального міського кладовища зі всіма військовими почестями та за православними канонами. Гучний звук трикратного салюту почесної варти на його честь пронизав простір, у якому витала траурна атмосфера з великим людським горем. Тіло Героя упокоєно у ряду з 32 Лицарями світла, нашими славними Захисниками. Рідна земля, за яку вони самовіддано боролися з окупантом, навічно прийняла в свої обійми.
Ми схиляємо голови перед подвигом Героя Костянтина. Герой навічно став у стрій Небесного воїнства, а ми зобов’язані свято берегти його світлу пам'ять і продовжувати боротьбу за вільне і мирне життя на рідній землі. Безмежна вдячність Героєві за подвиг та непомірну жертовність. Низький уклін за сміливість, проявлену в нерівній боротьбі.
Вічна пам’ять Герою Костянтину!
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
