Руйнівна жорстокість війни перетинає всі межі й безперестанно сіє смерть, людські страждання і розруху. Масштаби втрат для громади і всієї України вражають, ступінь болю гірких втрат сягає невидимої й немислимої глибини. У війні з російськими окупантами з 2014 року Хорольщина втратила вже 69 земляків. У Покровськобагачанський старостат на вічний спочинок повернувся «на щиті» з полю бою 11-й боєць – мешканець с.Тарасівка.
Руйнівна жорстокість війни перетинає всі межі й безперестанно сіє смерть, людські страждання і розруху. Масштаби втрат для громади і всієї України вражають, а ступінь болю гірких втрат сягає невидимої й немислимої глибини. У війні з російськими окупантами з 2014 року Хорольщина втратила вже 69 земляків. У Покровськобагачанський старостат на вічний спочинок повертається «на щиті» з полю бою 11-й боєць – мешканець с.Тарасівка.
У край трудолюбів, у село Вергуни Клепачівського старостинського округу, докотилася страшна трагічна звістка зі східних рубежів України. Командування бійця із військової частини і представники місцевого ТЦК та СП сповістили батьків про непоправну трагедію. 10 грудня 2023 року на фронті пекельних бойових дій, поблизу населеного пункту Мар’їнка Донецької області, загинув наш земляк – військовослужбовець ЗСУ Дмитро Іванович Чернушенко.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. У суботу, 4 листопада, над площею національного генія і пророка Тараса Шевченка у м.Хорол нависли свинцеві важкі хмари. І небо, і багатолюдна громада з сумом проводжали у засвіти полеглих Героїв – хорольця Романа Володимировича Левченка та бахмутчанина Сергія Анатолійовича Сидоренка.
Повернення на вічний спочинок додому через місяці невідомості
Понад 7 місяців невідомості, німого болю, глухої пустки і виснажливих очікувань. І ось настав той день, коли підтвердилися найстрашніші страхи. Підтвердився факт загибелі Романа Володимировича Левченка, який вважався зниклим безвісти з 11 березня 2023 року. Трагедія сталася поблизу села Діброва Міловської селищної громади Старобільського району Луганської області, що розташоване на межі з російською федерацією.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. Хорольська громада зустрічає «на щиті» з поля бою захисника міста-фортеці Бахмуту – молодшого сержанта, начальника польової лазні взводу матеріального забезпечення танкового батальйону (в/ч А0989) 56-ої окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Збройних Сил України – Сергія Анатолійовича Сидоренка.
З невимовним болем, який переростає у розпач, Хорольщина проводжає у засвіти полеглих Героїв. Все частіше й частіше, мов чорний зловіщий крук, прилітають із фронту сповіщення про смерть Захисників. Не встигла площа Кобзаря висохнути від сліз після прощання з Олександром Бондарем, як знову шокувала трагічна звістка про загибель на полі бою його побратима і колеги по роботі з механічного заводу – Станіслава Андрійовича Устименка.
Хорольська громада не встигає оплакувати своїх воїнів-захисників. Все частіше надходять з лінії фронту страшні сповіщення про смерть військових. Все більше стає вдів, дітей, матерів і батьків, які втрачають найдорожчих і найрідніших. Щотижня повертаються на щиті на вічний спочинок бійці, які ціною власного життя боронять Батьківщину в кривавій російсько-українській війні.
Хорольщина не встигає оплакувати своїх воїнів-захисників. Все частіше надходять з лінії фронту страшні сповіщення про смерть військових. Все більше стає вдів, дітей, матерів і батьків, які втрачають найдорожчих і найрідніших. Щотижня повертаються на щиті на вічний спочинок бійці, які ціною власного життя боронять Батьківщину в кривавій російсько-українській війні.
Серед черги трагічних подій в Україні та світі вже немає місця для жодних емоцій, лише пустка і страх перед невідомістю. Через жорстокі злочини терористів стигне кров і німіє серце, розривається душа від нових непоправних втрат. Хорольська громада один за одним проводжає останньою земною дорогою полеглих Героїв, які вступили в нерівний двобій із кривавим агресором та з честю виконали свій військовий обов’язок.
