Війна залишає по собі не лише руїни й могили – вона залишає невимовний біль невідомості, що роками розриває серця найрідніших. Де наші Воїни? Чи живі? Чи повернуться додому? Для родин безвісти зниклих кожен день – це болісне чекання між надією і відчаєм, молитвою та сльозами, вірою в диво й страхом перед найстрашнішою правдою. Це роки життя без прощання, без місця, де можна схилити голову, запалити свічку й прошепотіти крізь сльози: «Спочивай із миром, рідний…».
Війна залишає по собі не лише руїни й могили – вона залишає невимовний біль невідомості, що роками розриває серця найрідніших. Де наші Воїни? Чи живі? Чи повернуться додому? Для родин безвісти зниклих кожен день – це болісне чекання між надією і відчаєм, молитвою та сльозами, вірою в диво й страхом перед найстрашнішою правдою. Це роки життя без прощання, без місця, де можна схилити голову, запалити свічку й прошепотіти крізь сльози: «Спочивай із миром, рідний…».
Є люди, чиє життя не було легким, але попри всі випробування вони зберігали доброту, людяність, щирість і здатність любити. Їхня життєва дорога нерідко позначена болем утрат, невимовними переживаннями та важкими випробуваннями, однак навіть у найтемніші часи вони знаходять у собі сили жити заради рідних, допомагати іншим і залишати по собі світлий слід. Саме такою була Ольга Дмитрівна Манженко – жінка з великим материнським серцем, непростою долею та незламною душею, яка до останнього подиху несла крізь життя свою доброту.
Є втрати, перед якими безсилими стають слова. Є людські долі, в яких війна безжально перегортає останню сторінку тоді, коли життя лише починає розквітати. Є імена, які назавжди стають частиною історії нескореної України, бо за ними – не просто подвиг, а найвища ціна свободи, сплачена власним життям. країна тримається на мужності своїх Захисників і Захисниць. Вони стали щитом між рідною землею та ворогом, між нашим сьогоденням і майбутнім наступних поколінь.
Війна забирає найцінніше – людські життя, залишаючи по собі чорні хрести, невиплакані сльози й рани, що не загоюються. Та є те, чого не здатні знищити ні ворожі кулі, ні безжальний час, – пам’ять про тих, хто віддав своє життя за Україну, за її свободу, за право рідної землі жити під мирним небом. Знову чорна звістка розітнула тишу Хорольщини, принесла невимовний біль і поселила в серцях людей гіркий смуток.
Імена восьми Героїв Новоаврамівського краю тепер викарбувані на чорному граніті. Їхні портрети щодня дивитимуться на рідну землю. А їхній подвиг назавжди залишиться у пам’яті тих, заради кого вони віддали найдорожче – власне життя. У четвер, 10 вересня 2026 року, в серці Новоаврамівського старостату відбувся комеморативний захід, сповнений скорботи, вдячності та світлої пам’яті. Цього дня ще двоє синів Новоаврамівської землі – Анатолій Андрійович Киба та Олександр Віталійович Кривчун назавжди повернулися додому в граніті меморіальних дошок.
Хорольська громада знову в чорному серпанку скорботи… Трагічна звістка болем увірвалася в наші серця, сповістивши про ще одну непоправну втрату. У боротьбі за Україну загинув наш земляк, уродженець села Радьки Староаврамівського старостинського округу Хорольської міської територіальної громади – Ярослав Володимирович Бова.
Є пам’ять, яку не здатен стерти час. Є імена, що назавжди вписані золотими літерами в історію рідного Хорольського краю та України. Є обличчя Героїв, які тепер дивляться на нас із меморіальних плит, нагадуючи про найвищу ціну свободи – людське життя.
Є люди, чиє життя вимірюється не роками, а вчинками. Є Воїни, чий шлях, хоч би яким коротким він був, назавжди стає частиною історії рідної землі. Саме таким був Євгеній Володимирович Тимошенко – молодий сокіл Хорольщини, який віддав своє життя за Україну. У вівторок, 1 вересня 2026 року, хорольське земляцтво схилило голови в глибокій скорботі на площі Кобзаря в середмісті Хорола, прощаючись із нашим земляком, старшим солдатом, командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів (БАК) взводу БАК роти БАК батальйону безпілотних систем 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького у складі 11-го армійського корпусу ОК «Північ» Сухопутних військ ЗСУ – Євгенієм Тимошенком.
Робоча група Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими розробила низку рекомендацій для родичів наших Захисників, які перебувають у полоні, зниклих безвісти за особливих обставин, звільнених з полону, а також ЗМІ для того, щоби уникнути можливих ризиків для тих Захисників, які тимчасово перебувають у полоні, під час комунікації у публічних джерелах.



border="0">
border="0">
border="0">