Імена восьми Героїв Новоаврамівського краю тепер викарбувані на чорному граніті. Їхні портрети щодня дивитимуться на рідну землю. А їхній подвиг назавжди залишиться у пам’яті тих, заради кого вони віддали найдорожче – власне життя. У четвер, 10 вересня 2026 року, в серці Новоаврамівського старостату відбувся комеморативний захід, сповнений скорботи, вдячності та світлої пам’яті. Цього дня ще двоє синів Новоаврамівської землі – Анатолій Андрійович Киба та Олександр Віталійович Кривчун назавжди повернулися додому в граніті меморіальних дошок.

Це сакральне місце відтепер зберігатиме вісім імен. Вісім людських доль. Вісім історій життя, любові, родини й жертовності. Вісім незгасних зірок, що відтепер світитимуть над рідною землею. Вісім звичайних чоловіків, які у найтяжчий для України час стали незвичайними – Воїнами, Захисниками, Героями. Своїм подвигом, прості здавалося б чоловіки, піднялися до найвищого дивізіону людської мужності – Небесного легіону.

Ще 20 червня 2025 року тут було встановлено шість меморіальних дошок із портретами та іменами полеглих Героїв Новоаврамівського старостату: Сергія Олексійовича Сергієнка, Миколи Анатолійовича Левченка, Станіслава Миколайовича Барила, Михайла Леонідовича Мар’ясова, Романа Сергійовича Кратенка та Олександра Івановича Васецького. Цього дня до них приєдналися в однострій Анатолій Киба та Олександр Кривчун.

Це не просто граніт. Це – застигла в холодному темному камені світла пам’ять. Це – мовчазне нагадування прийдешнім поколінням про страшну ціну, яку Україна платить за право бути вільною. Про тих, хто не відступив. Хто став між ворогом і своєю землею. Хто віддав життя, аби жили інші.

До присутніх на жалобному заході звернулися виконуюча повноваження Хорольського міського голови Юлія Бойко та староста Новоаврамівського старостинського округу Олексій Романов. У їхніх словах звучали біль утрати, вдячність за подвиг та непохитне переконання: пам’ять про Героїв не має терміну давності.

Цього дня згадали поіменно кожного земляка, чиє життя стало жертовним щитом України. Та разом із іменами полеглих у скорботній тиші прозвучали й імена тих, на кого їхні родини досі чекають. Дванадцять Захисників Новоаврамівського старостату вважаються безвісти зниклими: Сергій Дзиґа, Іван Андраш, Владислав Чорненький (с.Грушине), Роман Касай (с.Мелюшки), Віталій Шапран, Руслан Ковбасюк, Олександр Міненко (с.Ковалі), Леонід Яковенко, Сергій Роменський, Сергій Твердовський (с.Новоаврамівка), Володимир Крижка та Олексій Мисак (с.Велика Попівка). За кожним із цих імен – родина, яка чекає. Материнське серце, що не перестає сподіватися. Дружина, яка вдивляється у двері. Дитина, яка вірить, що одного дня почує рідний голос татка.

Пронизливими до «мурах по шкірі» словами пам’яті захід провели ведучі Вікторія Гавриленко та Євгеній Дігтяр. Особливо щемкою стала пісенна присвята Вікторії Гавриленко Анатолію Кибі – доброму сусідові, люблячому чоловікові й батькові, людині, яка любила життя та футбол. Його онук народився вже після того, як дідусь став до лав Небесного легіону. Маленький хлопчик ще не встиг побачити його, обійняти, почути його голос. Але одного дня він обов’язково дізнається, якою ціною його дідусь захищав Україну і майбутнє своєї родини.

Рідні Героїв цього дня стояли біля меморіалів зі сльозами на очах. У цих сльозах – невимовний біль і гордість, любов і туга, пам’ять, яку не здатен стерти навіть час. Вони згадували своїх найдорожчих – простих чоловіків, які в одну мить історії стали велетнями духу. Тих, хто залишив після себе не лише родину, друзів і добрі справи, а й приклад незламності, мужності та всеперемагаючої любові до Батьківщини.

Тепер вісім облич Героїв дивитимуться з меморіальних дошок на рідну Новоаврамівську землю. І щоразу, коли хтось проходитиме повз, ці гранітні портрети нагадуватимуть: Україна вистояла не сама по собі. За її правду і свободу стояли люди. За її майбутнє вони віддали своє сьогодення. Їх немає поруч фізично. Але вони залишилися у родинних фотоальбомах і спогадах, у серцях побратимів та у вдячності всієї громади.

Низько схиляємо голови перед подвигом Героїв Новоаврамівського старостату.

Доземний уклін. Вічна пам’ять. Вічна шана.

Слава Україні!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ