Війна безжальна. Вона не питає дозволу, не залишає права на помилку і щодня вписує в новітню історію України імена тих, хто став щитом між життям і смертю, між світлом і темрявою. Та найболючіше усвідомлювати, що у цьому кривавому вирі, у страшному горнилі війни ми втрачаємо найкращих – наших кращих синів і доньок, наших Захисників і Захисниць, нашу гордість, наш цвіт нації і наше майбутнє.
У понеділок, 29 грудня Хорольська громада з невимовним болем і тихою молитвою попрощалася зі своїм Захисником – Василем Олександровичем Ричком. У морозному повітрі звучали слова прощання, а серця стискалися від усвідомлення втрати.
До повномасштабної війни на площі Великого Кобзаря в середмісті Хорола випускників міських шкіл урочисто проводжали у доросле життя. Тепер ця площа стала місцем скорботи, звідки проводжають Героїв останньою земною дорогою. «На щиті» повернувся додому полеглий Герой, батько шести дітей, який не дожив до випускних своїх дітей. Його і всі великі плани на життя безжально вбила країна-терорист, для якої не шкода нікого, навіть дітей.
До повномасштабної війни на площі Великого Кобзаря в середмісті Хорола випускників міських шкіл урочисто проводжали у доросле життя. Тепер ця площа стала місцем скорботи, звідки проводжають Героїв останньою земною дорогою. «На щиті» повертається додому полеглий Герой, батько шести дітей, який не дожив до випускних своїх дітей. Його і всі великі плани на життя безжально вбила країна-терорист, для якої не шкода нікого, навіть дітей.
Цього року багатоквартирному житловому будинку по вулиці Незалежності 27 в м.Хорол виповнюється 50 років. Це важлива подія для мешканців міста, які довгий час прожили поруч, разом розділяли радість і смуток, святкували важливі події, зустрічали новонароджених жильців і проводжали у засвіти дорогих сусідів. Це ціла піввікова історія формування культури добросусідських відносин, яка не втрачає своєї значущості, особливо в непрості для всієї країни часи.
Герої! Вони гинуть за Україну. Молоді та досвідчені. Амбіційні та запальні! Скромні та мрійливі. Сини, чоловіки, татусі, брати, друзі… Титани, які своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають кожного з нас!
Хорольську громаду знову сколихнула сумна звістка. У жорстоких боях за Україну, мир та свободу, до станнього борючись за рідну землю, героїчно загинув наш земляк із села Ковтуни Штомпелівкого старостату, Артем Анатолійович Кравченко.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. У суботу, 4 листопада, над площею національного генія і пророка Тараса Шевченка у м.Хорол нависли свинцеві важкі хмари. І небо, і багатолюдна громада з сумом проводжали у засвіти полеглих Героїв – хорольця Романа Володимировича Левченка та бахмутчанина Сергія Анатолійовича Сидоренка.
Ще одне молоде життя забрала невблаганна кровопролитна російсько-українська війна. Ворог не думає зупинятися, не шкодуючи ні військових, ні цивільне мирне населення. І кількість жертв на лінії розмежування і на всій території України, куди дістали ракети оскаженілих рашистів, уже неможливо осягнути. Замість медозборів, кожен ранок серпня гірчить полином і ми все більше отримуємо трагічні звістки і новини, не встигаючи оговтуватись від масштабних наслідків сучасної війни.
30 жовтня у рідному селі Клепачі знайшов свій останній спочинок 21-річний захисник України Максим Володимирович Новоселецький. Солдат за контрактом Максим Новоселецький, перебуваючи у розпорядженні командира військової частини А3011, приблизно у травні місяці нинішнього року загинув від вибуху та осколків внаслідок ведення військових дій під час виконання бойових завдань з відсічі й стримування збройної агресії російської федерації в місті Маріуполі Донецької області.
Шановні земляки, захисники, ветерани і родини Героїв!
Ми відзначаємо День захисника України і вкладаємо особливий зміст у кожне слово, бо ми зазнали втрат війни, яка досі триває.
Ми стали сильнішими, а усвідомлення того, що сучасні титани духу живуть поряд, у сусідньому дворі чи квартирі, їх вчили у наших звичайних школах, у нас було однакове дитинство й юність, але саме вони стали опорою і захистом нам усім – надзвичайно надихає.
