Є нагороди, які ніколи не принесуть радості. Є відзнаки, що назавжди залишаться символами невимовного болю, нездійснених мрій та обірваних життів. Їх отримують не ті, хто заслужив, а ті, хто найбільше чекав їхнього повернення додому… У середу, 14 жовтня 2026 року, в адміністративному приміщенні Хорольської міської ради відбулася скорботна й водночас сповнена глибокої шани церемонія вручення державної і відомчої нагород рідним полеглих Захисників Хорольщини – Сергія Олексійовича Олексенка та Станіслава Федосійовича Новоселецького.
До вшанування пам’яті Героїв долучилися: голова Лубенської районної військової адміністрації Сергій Сіряченко, Хорольський міський голова Сергій Волошин та його заступник Валентин Місніченко, начальник першого відділу Лубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, майор Анатолій Пізніченко.
Цього дня слова вдячності перепліталися зі сльозами, а висока державна шана – з невимовним родинним горем. Адже за кожною нагородою – людська доля, мужність Воїнів, їх останній бій і цілий всесвіт любові, який залишився по той бік вічності.
Указом Президента України від 3 червня 2026 року №478/2026 орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно нагороджено Сергія Олексійовича Олексенка (26.05.1974 р.н.) – старшого солдата, майстра відділення регламенту та ремонту електроспецобладнання взводу спеціальних робіт 2-го ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону 44-ої окремої механізованої бригади Збройних Сил України, в/ч А4723. Вірний військовій присязі та українському народові, Сергій Олексійович загинув 8 лютого 2026 року поблизу населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області, захищаючи рідну землю від російських окупантів. Високу державну нагороду вручено дружині полеглого Героя – Людмилі Миколаївні Олексенко та мамі – Ганні Іванівні Максимовій.
Відповідно до наказу Міністра оборони України від 13 травня 2026 року №832 медаллю «Хрест доблесті» посмертно нагороджено Станіслава Федосійовича Новоселецького (14.03.1974 р.н.) – солдата, водія 2-го механізованого взводу 7-ої механізованої роти 3-го механізованого батальйону 116-ої окремої механізованої бригади 10-го армійського корпусу Збройних Сил України, в/ч А4722. Станіслав Федосійович до останнього подиху залишався вірним військовій присязі. Його земний шлях обірвався 9 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Загризове Борівської селищної громади Ізюмського району Харківської області. Посмертну відзнаку отримала дружина загиблого Захисника – Людмила Миколаївна Новоселецька, донька – Анжеліка Станіславівна Гвоздік та онук Ярослав.
Дві нагороди. Дві згорьовані жіночі долі. Невимовний біль дітей, наполовину осиротілих через війну. Історії життя, які війна безжально розділила на «до» і «після»… Колись ці жінки проводжали своїх чоловіків із вірою в неодмінне повернення. Чекали телефонних дзвінків, ловили кожне повідомлення, молилися за їхнє життя. А тепер замість омріяних обіймів – холодний метал нагород, замість радісного «Я вдома!» – тиша, яку вже ніколи не порушить рідний голос.
Жоден орден, жодна медаль, жодні найвищі слова вдячності не здатні повернути найдорожчих. Не вгамують біль втрати, не зігріють спорожнілі домівки, не повернуть щасливих митей.
Та ці нагороди – не просто державні відзнаки. Це свідчення незламності українського духу, визнання жертовності та мужності тих, хто поставив свободу Батьківщини вище за власне життя. Це символи честі, які назавжди залишаться родинними реліквіями та безцінним спадком для наступних поколінь.
Хорольська міська територіальна громада схиляє голови перед світлою пам’яттю полеглих Воїнів і висловлює глибоку вдячність їхнім родинам за мужність, витримку та жертовність.
Низький уклін, щирі співчуття і вдячність рідним Героїв! За вашу любов, яка сильніша за смерть. За вірність, що не згасає навіть після найстрашнішої розлуки без жодного шансу на возз’єднання. За силу жити далі, несучи у серцях незагоєну рану.
Війна забирає найкращих, але не здатна відібрати пам’ять про них. Бо Герої не зникають у небутті. Вони залишаються у вічності, у вдячності нащадків і кожного з нас, у кожному подиху вільної української землі.
Світла і вічна пам’ять Сергію Олексійовичу Олексенку та Станіславу Федосійовичу Новоселецькому!
Честь і слава Героям, які віддали найдорожче за Україну!
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
