До повномасштабної війни на площі Великого Кобзаря в середмісті Хорола випускників міських шкіл урочисто проводжали у доросле життя. Тепер ця площа стала місцем скорботи, звідки проводжають Героїв останньою земною дорогою. «На щиті» повернувся додому полеглий Герой, батько шести дітей, який не дожив до випускних своїх дітей. Його і всі великі плани на життя безжально вбила країна-терорист, для якої не шкода нікого, навіть дітей.

26 лютого 2025 року мешканці Хорольської громади провели у вічність останньою земною дорогою Героя, молодшого сержанта окремої механізованої бригади ЗСУ – Куненка Анатолія Володимировича. На площі національного генія і пророка Тараса Шевченка лунали прощальні слова на його честь від ведучих Оксани та Миколи Левіних. Зі щемною промовою до присутніх на площі і кладовищі звернулися: секретар міської ради Юлія Бойко, представник 1-го відділу Лубенського РТЦК та СП, майор Сергій Мащенко та староста Штомпелівського старостинського округу Анатолій Рябухін. Богослужіння за упокій душі новопреставленого, убитого ворогом Воїна світла, провів представник духовенства Кременчуцької єпархії УПЦ: настоятель Свято-Вознесенського храму в с.Мусіївка, митрофорний протоієрей – отець Степан Потюк.

Анатолій Володимирович народився 13 квітня 1977 року в селі Гиряві Ісківці Лохвицької міської громади Миргородського району. Деякий час проживав з батьками на Лохвиччині, але більша частина життя промайнула в селі Ковтуни Штомпелівського старостинського округу. У мальовничому куточку Хорольського краю разом з дружиною Лесею Миколаївно, з якою ступив на весільний рушник у 2001 році, виростив і виховав 6 дітей. Син-первісток Олександр 2004 р.н., на жаль, помер у ранньому віці. Переживши тяжку втрату, подружня пара дала життя ще чотирьом діткам. Тепер на плечі дружини лягла відповідальність і турбота за сином і чотирьма донечками, яких тепер доведеться готувати до дорослого життя самотужки.

Середню освіту Анатолій здобував у селі Гиряві Ісківці. Вирішив освоїти робітничу професію і вступив у Хорольський міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців. Тут отримав диплом за спеціальністю «Тракторист-машиніст» та отримав права на керування категорій В і С. Розпочав роботу за фахом у базовому сільськогосподарському господарстві. Найбільше трудового стажу і досвіду в аграрній сфері набув у фермерському господарстві «Злагода». Був працьовитим і працював різноробочим на різних будівельних об’єктах.

Військово-облікову спеціальність здобув під час строкової військової служби. З перших днів повномасштабної війни Анатолій Володимирович став на захист своєї великої родини, народу та України. Перед початком військової служби долучився до лав місцевої ДФТГ, обороняючи мирний сон земляків на блок-постах. Добровольцем пішов на фронт, не вагаючись і не шукаючи легких шляхів. Після навчання і військової підготовки потрапив по розподілу до військової частини 32 окремої механізованої бригади у складі оперативного командування «Південь». Брав участь в бойових діях на різних фронтових напрямках, але найтяжчі випробування довелося відчути в період захисту від щільної вогневої атаки противника міста-фортеці Бахмут. Утримуючи в 2023 році легендарний історичний бастіон, який не раз у різні часи й епохи руйнували московити, в пекельному смолоскипі отримав тяжкі множинні осколкові поранення в районі серця та голови. Воїн мужньо боровся за життя і пережив численні операції в клініці Амосова в Києві та в Черкаському військовому госпіталі, але, попри всі труднощі, повернувся в стрій.

На жаль, повернення на фронт у тяжкому фізичному стані після тривалого лікування, стало фатальним. 18 лютого 2025 року, боронячи Україну під Покровськом Донецької області, Анатолій Куненко віддав своє життя за свободу й майбутнє рідної землі. Його безсмертний подвиг навіки залишиться в пам’яті тих, кого він захищав.

Хорольська громада в жалобі й розділяє біль втрати у скорботний час з дружиною – Лесею Миколаївною Куненко, дітками: Танею (2002 р.н.), Наташею (2005 р.н.), Вікторією (2007 р.н.), Володимиром (2009 р.н.), Богданою (2019 р.н.),зятями – Вадимом та Антоном, братами – Сергієм та Віктором Куненками, рідними, близькими, товаришами, кумами, односельцями, бойовими побратимами та всіма, кому ця втрата стала трагічною.

Поховали Героя Анатолія на цвинтарі в селі Ковтуни під залпи трикратного салюту зі стрілецької зброї почесної військової варти. Він став 113-м Захисником, якого прийняла земля Хорольського краю у свою царину вічного блаженного спокою. А в Міжрегіональному центрі портрет працьовитого і старанного учня-вихованця став 40-м з-поміж усіх випускників, які стали в стрій Лицарів небесної варти.

Вічна пам'ять і слава Герою Анатолію! Його ім'я житиме в серцях тих, хто знав і поважав його, а його жертовність і відвага стануть прикладом для майбутніх поколінь.

Герої не вмирають! Честь і слава тим, хто навіки в строю!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ