Є дати, які не можна просто «відзначити». Їх можна лише переживати знову – з болем у серці й сльозами в очах. 20 лютого – саме така комеморативна дата. Це день, коли історія України заговорила мовою жертовності, гідності та незламної волі. Понад десять років тому, у вогні й диму Революції Гідності на Майдані Незалежності, світ побачив народження нової української нації.
19 лютого ми вшановуємо День Державного Герба України. Золотий Тризуб на синьому тлі – це не просто знак. Це код нашої нації, відбиток тисячолітньої історії, символ свободи, який не зламати й не стерти. Він сходив на щитах князів і сьогодні палає на шевронах Воїнів-захисників. Він старший за імперські міфи й міцніший за будь-яку броню. У його лініях – шлях боротьби і шлях гідності, у його сяйві – пам’ять про полеглих Героїв і віра в мирне майбутнє.
До уваги мешканців Хорольської міської територіальної громади та всіх небайдужих! Чотири роки тому війна чорним крилом накрила нашу землю. Чотири роки боротьби, болю і незламності. У цей день ми зупинимося, щоб у тиші схилити голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав життя за свободу України, за наше право жити, працювати та мріяти під мирним небом.
Війна безжально увірвалася в життя українців, розділивши його 24 лютого 2022 року на «до» і «після». Вона принесла біль утрат, гіркоту розлук і чорні звістки, що крають серця родин та громад. Та водночас ця жорстока доба явила світові справжню силу українського духу – незламність, жертовність і любов до рідної землі, за яку наші Воїни стали стіною. У боротьбі за свободу і незалежність України віддав власне життя наш земляк – Сергій Олексійович Олексенко.
Війна безжально випробовує людські долі, залишаючи по собі не лише зруйновані міста, а й нестерпну тишу чекання. Серед найболючіших її сторінок – історії Воїнів, які довгий час перебували у статусі безвісти зниклих. Для їхніх родин це були місяці й роки між надією та відчаєм, між вірою в диво і страхом почути гірку правду. І лише після проведення ДНК-експертиз настає визначеність – важка, трагічна, невблаганна, але така необхідна.
Війна не просто забирає життя – вона змінює хід часу й сенс людського буття. Війна – це зламані долі, зранені серця, порожні оселі й мертва тиша там, де мали б звучати голоси. Вона вривається майже в кожну родину, приходить у кожну громаду, залишаючи порожнечу і нестерпний біль. Сипле білим снігом на скроні матерів, які втратою синів і доньок приречені на довічну чорну скорботу. Осиротілими стають діти й уся українська земля, окроплена людською кровʼю.
28 січня в Україні відзначається День затвердження Державного Прапора України – одного з головних символів нашої державності, свободи та національної єдності. Саме цього дня у 1992 році Верховна Рада України ухвалила постанову про затвердження синьо-жовтого прапора як Державного Прапора України.
Скорботна звістка чорним крилом знову накрила Хорольщину… Січень стискає землю крижаними обіймами, а крізь серця лине тихий, скорботний подих ще однієї непоправної втрати. Україна втратила ще одного свого вірного Сина, а рідна земля – Героя, ім’я якого навіки вписане золотими літерами в історію боротьби великого і незламного українського народу за свободу, гідне життя і мирне небо.
Війна не зупиняється і її неможливо поставити на паузу. У горнилі жахливої, кровопролитної російсько-української війни щодня обриваються життя військових та цивільних – і це найбільша трагедія людської цивілізації. Зима січе морозами й знову приносить чорні звістки з фронту, що холодом проходять крізь серця небайдужих.
Зимове небо сипле не снігом, а тисне важкими похмурими хмарами, наче збирається пролити сльози смутку за тими, кого забрала кривава російсько-українська війна. Війна не зупиняється – у її безжальному палаючому горнилі продовжують обриватися людські життя. З болем у серці та невимовним смутком громада схиляє голови в жалобі за полеглим Захисником України, уродженцем міста Хорола — Силкою Валерієм Володимировичем.
