Корупційна рента – це незаконний прибуток, який отримує посадова особа або інша особа з використанням свого службового становища всупереч законним інтересам суспільства і держави для особистої вигоди. Українська реальність – зростання кількості елітних авто на дорогах великих міст та зростання кількості поховань під жовто-блакитними прапорами. Корупція разом з Росією руйнує державу.
Опадає листва з дерев, і в зажурі важчає небо. Одне за одним прилітають із фронту сповіщення про смерть, що розривають душу кожного українця. Хорольську громаду знову сколихнула трагічна звістка – у боях за Україну загинув наш земляк, Кривчун Олександр Віталійович, уродженець села Мала Попівка Новоаврамівського старостату.
Війна забирає найцінніше – життя людей, руйнує долі та спустошує серця родин, залишаючи після себе невимовний біль і спогади, які у пам’яті тавруються назавжди і не стираються часом. Кожен похований Воїн – це нагадування про масштаби страшної кровопролитної війни, яка триває на нашій землі не 4, а майже 12 років. Втрати рахуються не лише цифрами, а людськими життями, розбитими планами, мріями та надіями. Наш полеглий земляк-військовослужбовець із Покровськобагачанського старостату (Райківщини) Лісничий Геннадій Григорович став частиною тієї величезної, неосяжної людською свідомістю ціни, яку платить Україна за право бути вільною.
Війна безжально випробовує нас на міцність, загострює відчуття короткочасності людського життя й крихкості миру у світі, який досі не спромігся зупинити російський тероризм. Чорні звістки одна за одною приходять у Хорольську громаду – повертаються додому наші Герої, які тривалий час вважалися безвісти зниклими. Їхні імена стають символами мужності, братерства та самопожертви. Ще один син України, наш земляк – Вакуленко Роман Вікторович, уродженець села Штомпелівка, повертається додому «на щиті».
У Хорольську громаду знову, мов чорні круки, злітаються скорботні звістки. Вони крають серце болем і розривають душу кожного, хто вірить у відновлення справедливого для України миру та молиться за своїх Захисників. І знову невблаганна війна забирає найдорожче – життя Героя Пономаренка Валентина Анатолійовича, який понад усе любив Україну, її землю, її людей.
Осінь знову прийшла на українську землю – четверта осінь повномасштабної війни… Її тишу, в задумі, з шелестом пожовклого листям і холодним подихом вітру, постійно розривають звуки сирен. Ще більше чується стогін скорботи, у прохолоді ранків – подих втрат, що бентежать серце і нагадують: війна триває. Війна не знає пір року – вона палить і серця, і долі, забираючи найкращих синів України. І з кожним осіннім листком земля приймає нову гірку звістку про тих, хто не повернувся з фронту…
Четверта осінь повномасштабної війни рясніє не дощами, а сльозами гірких втрат. Болем краються серця, адже у вир небуття білими журавлями відлітають кращі сини і доньки України – наші славні Герої-захисники. Хорольська громада з глибоким сумом отримала звістку про загибель свого земляка – Єреська Олександра Олеговича, 1982 року народження. Він віддав найдорожче – своє життя за свободу і незалежність рідної держави, за мирне небо над Україною та за кожного з нас.
У середу, 1 жовтня 2025 року, Хорольська громада схилила голови у скорботі та вдячності перед тими, хто став щитом для України і заплатив за це найвищу ціну – власним життям. У День Захисників і Захисниць України у місті Хоролі й старостатах вшанували пам’ять полеглих Героїв Хорольщини та всієї України.
У неділю, 21 вересня, у Хоролі відбулася низка спортивних, соціокультурних та патріотичних подій. Вперше в рамках відзначення 942 річниці заснування міста Хорола, 82 річниці вигнання нацистів з Хорольщини та Міжнародного дня миру відбувся наймасштабніший велозаїзд – «ВелоFest-942». Маршрут «Незламності» загальною протяжністю 40 км від міста Хорола до села Трубайці і в зворотному напрямку об’єднав 50 учасників – від любителів-початківців до майстрів велосипедного спорту.
На площі Тараса Шевченка, яка стала символічним серцем громади, замайорів синьо-чорний стяг. Його встановлено біля пам’ятного знаку для родин військовослужбовців, які нині зниклі безвісти чи перебувають у полоні, – як знак пам’яті, підтримки та віри.
