Повномасштабна російсько-українська війна щодня залишає на українській землі нові рани – глибокі, криваві, болючі. Вона безжально забирає життя тих, хто ще вчора будував плани, любив, мріяв, чекав на зустрічі з рідними. Вона вириває з родин найдорожчих – синів і дочок, чоловіків і дружин, батьків і дітей, залишаючи після себе невимовний біль, який не вмістити у слова. Та чи не найтяжчим випробуванням для рідних є чекання. Те виснажливе, безжальне чекання, у якому кожен новий день народжує надію і водночас приносить страх. Коли між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитви, спогади та крихітна віра у диво.
Час для таких родин ніби зупиняється і завмирає в страшній невідомості, не дозволяючи ані жити далі, ані змиритися з утратою. Саме такою була доля родини Дужик. Від 20 червня 2026 року їхнє життя опинилося в полоні болісного очікування. Очікування, яке тривало доти, доки результати ДНК-експертизи не підтвердили найстрашніше. Додому на вічний спочинок повертається Захисник України, Воїн із хоробрим серцем – Євген Олександрович Дужик.
Земний шлях сержанта, оператора безпілотних літальних апаратів 4 екіпажу БАК 3 взводу ударних БАК 5 роти ударних БАК 3 батальйону БАК 427 окремої бригади безпілотних систем «Рарог» Сил безпілотних систем обірвали ворожі російські КАБи в Краматорському районі Донецької області. Сьогодні Євген повертається додому в рідне село Андріївку Андріївського старостату, щоб навіки залишитися серед своїх – у пам’яті великої родини, друзів, земляків і в українській землі, за яких він поклав на вівтар жертовності власне життя.
Низько схиляємо голови перед Героєм Євгеном Дужиком із благородним позивним «Сокіл» за його жертовність, відвагу, вірність військовій присязі та Українському народові. Життя хороброго Воїна стало частиною тієї неосяжної за масштабами людської жертовності ціни, яку українці платять за право жити під мирним небом, вільно називатися українцями та будувати майбутнє на своїй рідній землі. У глибокій пошані та жалобі Хорольщина єднається з родиною та близькими полеглого Захисника, висловлюючи щирі співчуття: мамі – Валентині Миколаївні Дужик, татові – Олександру Олексійовичу Дужику, сестрі – Віті Олександрівні Щербині, зятеві – Олександру Миколайовичу Щербині, племінницям – Валерії, Вероніці, Поліні та Ользі, сестрі – Сніжані Олександрівні Беркуті, братові – Олександру Олександровичу Дужику, який нині боронить Україну в лавах Збройних Сил України, невістці – Валерії Анатоліївні Дужик, сестрі – Катерині Олександрівні Дужик, родинам Колядинських, Довбушів, Бондаревських, Гончаренків та Дужик, однокласникам, односельцям, рідним, бойовим побратимам та всім небайдужим, у чиїх серцях відгукується стоголосим ехом біль цієї непоправної втрати. Світла пам’ять про Героя Євгена Дужика назавжди житиме в серцях тих, хто його знав, любив і шанував.
Увага! Військовий поховальний ритуал та траурна церемонія прощання з Героєм Євгеном Олександровичем Дужиком відбудуться у п’ятницю, 11 вересня 2026 року орієнтовно о 10:00 на площі біля пам'ятника Тарасові Шевченкові в місті Хоролі. Чин поховання відбудеться на кладовищі в селі Андріївці Андріївського старостинського округу.
Відповідно до розпорядження міського голови день поховання Захисника Євгена оголошено Днем жалоби на території Хорольської міської територіальної громади. Закликаємо приспустити Державні Прапори України, утриматися від проведення розважальних заходів та вшанувати пам'ять полеглого Воїна хвилиною мовчання.
Вічна слава Захиснику України! Вічна пам’ять Герою Євгену! Назавжди у строю – з воїнською честю!
