Війна забирає найцінніше – людські життя, залишаючи по собі чорні хрести, невиплакані сльози й рани, що не загоюються. Та є те, чого не здатні знищити ні ворожі кулі, ні безжальний час, – пам’ять про тих, хто віддав своє життя за Україну, за її свободу, за право рідної землі жити під мирним небом. Знову чорна звістка розітнула тишу Хорольщини, принесла невимовний біль і поселила в серцях людей гіркий смуток.
Знову чорна звістка болем пронизує серця жителів Хорольської громади. Знову осіннє небо жовтня плаче холодними дощами, а рідна земля здригається від невимовного материнського горя. Знову війна безжально обриває молоде життя, залишаючи по собі незагоєну рану, осиротілу родину та вічний біль неосяжної важкої втрати… 21 жовтня 2026 року, під час виконання бойового завдання в Синельниківському районі Дніпропетровської області, загинув наш земляк, уродженець міста Хорола, звитяжний і мужній Захисник України – старший солдат Дмитро Сергійович Гордіюк, 27 квітня 1990 року народження.
Є трагедії, від яких холоне кров. Є біль, якому немає виміру. Є злочини, яким немає і ніколи не буде прощення. 7 жовтня, у день народження кремлівського диктатора, російська армія знову принесла на українську землю смерть, руйнування і невимовне людське горе. Київ, Кременчук, Прилуки… Географія російського терору розширюється, залишаючи по собі понівечені міста, зруйновані людські долі, осиротілі родини та дитячі іграшки серед уламків колись затишних осель.
Повномасштабна російсько-українська війна щодня залишає на українській землі нові рани – глибокі, криваві, болючі. Вона безжально забирає життя тих, хто ще вчора будував плани, любив, мріяв, чекав на зустрічі з рідними. Вона вириває з родин найдорожчих – синів і дочок, чоловіків і дружин, батьків і дітей, залишаючи після себе невимовний біль, який не вмістити у слова. Та чи не найтяжчим випробуванням для рідних є чекання. Те виснажливе, безжальне чекання, у якому кожен новий день народжує надію і водночас приносить страх. Коли між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитви, спогади та крихітна віра у диво.
Молодий віком, але великий духом. Таким був Воїн Ярослав Володимирович Бова, який гідно і з честю пройшов пекло повномасштабної війни майже з самого її початку. Уся Хорольська громада здригнулася від чергового невимовного горя: з фронтових рубежів надійшло офіційне сповіщення про загибель 28 липня 2026 року на Дніпропетровщині одного з кращих синів України.
Серпнева спека воєнного лихоліття продовжує свої криваві жнива, залишаючи по собі невимовний біль, осиротілі родини та чорні хустки скорботи. У серцях людей важкими ударами відлунюють дзвони жалоби, сповіщаючи про ще одну непоправну втрату для Хорольської громади. Знову Клепачівський старостинський округ огорнула скорботна тиша. Знову рідна земля зустрічає свого Захисника, який повертається додому «на щиті».
Війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Вона безжально калічить долі, руйнує сім'ї, стирає часові межі між надією і вічністю, між минулим і сьогоденням, між сном і жорстокою реальністю, між життям і смертю. Особливо нестерпними є звістки, які приходять після довгих місяців, а іноді й років болісного очікування, коли підтверджується загибель тих, кого рідні до останнього вважали живими, кого щодня чекали вдома, молилися за них і вірили в диво.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна безжально калічить долі, руйнує сім'ї, стирає часові межі між надією і вічністю, між минулим і сьогоденням, між сном і жорстокою реальністю, між життям і смертю. Особливо нестерпними є звістки, які приходять після довгих місяців, а іноді й років болісного очікування, коли підтверджується загибель тих, кого рідні до останнього вважали живими, кого щодня чекали вдома, молилися за них і вірили в диво.
Хорольська міська територіальна громада з глибоким сумом сповіщає про непоправну втрату. Відійшов у вічність ветеран освіти, мудрий наставник, науковець, громадський діяч, інтелігент, людина високої культури, честі й беззаперечного авторитету – Леонід Петрович Діхтярь. Його земний шлях завершився, але назавжди залишиться у пам'яті тих, кому пощастило працювати поруч, навчатися у нього, переймати його життєву мудрість, досвід і безмежну відданість своїй справі. У літописі Хорольщини та на сторінках свого життєпису Леонід Петрович залишив яскравий слід добрих справ, чесного служіння людям, освіті та рідному краю.
Війна не залишає права на помилку. Вона щодня вписує у новітню історію України імена тих, хто став незламним щитом між світлом і темрявою, між добром і злом, між свободою і поневоленням. Найболючіше усвідомлювати, що у цьому кривавому горнилі російсько-української війни ми втрачаємо найкращих – наших мужніх синів, гордість нації, цвіт українського народу, тих, кому судилося творити майбутнє незалежної держави. Хорольська громада знову схиляє голови у скорботі, бо до Небесного Воїнства долучився ще один наш земляк, уродженець міста Хорола – мужній Захисник України Володимир Анатолійович Гирич.
