Війна забирає найцінніше – життя людей, руйнує долі та спустошує серця родин, залишаючи після себе невимовний біль і спогади, які у пам’яті тавруються назавжди і не стираються часом. Кожен похований Воїн – це нагадування про масштаби страшної кровопролитної війни, яка триває на нашій землі не 4, а майже 12 років. Втрати рахуються не лише цифрами, а людськими життями, розбитими планами, мріями та надіями.
Опадає листва з дерев, і в зажурі важчає небо. Одне за одним прилітають із фронту сповіщення про смерть, що розривають душу кожного українця. Хорольську громаду знову сколихнула трагічна звістка – у боях за Україну загинув наш земляк, Кривчун Олександр Віталійович, уродженець села Мала Попівка Новоаврамівського старостату.
Війна забирає найцінніше – життя людей, руйнує долі та спустошує серця родин, залишаючи після себе невимовний біль і спогади, які у пам’яті тавруються назавжди і не стираються часом. Кожен похований Воїн – це нагадування про масштаби страшної кровопролитної війни, яка триває на нашій землі не 4, а майже 12 років. Втрати рахуються не лише цифрами, а людськими життями, розбитими планами, мріями та надіями. Наш полеглий земляк-військовослужбовець із Покровськобагачанського старостату (Райківщини) Лісничий Геннадій Григорович став частиною тієї величезної, неосяжної людською свідомістю ціни, яку платить Україна за право бути вільною.
У Хорольську громаду знову, мов чорні круки, злітаються скорботні звістки. Вони крають серце болем і розривають душу кожного, хто вірить у відновлення справедливого для України миру та молиться за своїх Захисників. І знову невблаганна війна забирає найдорожче – життя Героя Пономаренка Валентина Анатолійовича, який понад усе любив Україну, її землю, її людей.
У Хорольську громаду знову, мов чорні круки, злітаються скорботні звістки. Вони крають серце болем і розривають душу кожного, хто вірить у відновлення справедливого для України миру та молиться за своїх Захисників. І знову невблаганна війна забирає найдорожче – життя Героя Пономаренка Валентина Анатолійовича, який понад усе любив Україну, її землю, її людей.
Четверта осінь приходить на Хорольщину і омивається не дощами, а сльозами гірких втрат. Довгою й тернистою дорогою повертаються додому «на щиті» найкращі сини України. Вони віддають найдорожче – власне життя у жорстокому протистоянні з підступною рашистською ордою. Хорольська земля знову схиляє голову в скорботі. Її син, вірний Воїн і Захисник – Станіслав Федосійович Новоселецький загинув 9 вересня 2025 року, захищаючи рідну країну від ворога на Харківщині.
Указами Президента України Героїв Хорольщини – двох наших земляків, які віддали життя за свободу й незалежність держави, відзначено високими державними нагородами за проявлену особисту відвагу, стійкість і самопожертву в боях за Україну. Відповідно до Указу Президента України від 1 липня 2025 року №446/2025 орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно нагороджено старшого сержанта Гусаренка Олександра Євгеновича з села Клепачі.
Хорольська міська територіальна громада в скорботі за Катериною Олексіївною Манжос, яка залишила світлий слід у своєму земному житті, присвячену служінню людям. 12 серпня 2025 року на 85-му році життя відійшла у вічність Манжос Катерина Олексіївна – людина щирої душі, доброго серця та незгасаючого світла душі, яка присвятила своє життя служінню людям та рідній громаді.
Дуже часто, на вулицях нашого міста, можна зустріти собак різних порід та розмірів із ошийниками, які або втекли від господарів, або господарі відпустили їх на самостійний вигул. До міської ради часто звертаються мешканці та працівники організацій, зі скаргами про те, що собаки, які живуть на території домоволодінь мають вільний доступ з домоволодіння на вулицю.
На подвір’ї Вергунівської гімназії Хорольської міської ради, 3 липня 2025 року, відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки Світлані Олександрівні Сторчак – людині з великої літери, талановитому педагогу, директору школи, яка присвятила своє життя навчанню та вихованню молодого покоління.
