Біль від втрат Героїв – це біль, який пронизує не лише родини, де вже ніколи не дочекаються з війни сина, чоловіка, брата, а й усе суспільство. Кожен наш Захисник – це цілий всесвіт: з мріями, з любов’ю, з добром, яке він ніс у світ. Таким був наш земляк, Герой-захисник Володимир Олександрович Качаненко, якого вбила кровожерлива путінська армада.
З глибоким сумом повідомляємо про трагедію, що трапилася 11 квітня 2025 року. Після тривалої боротьби за життя відійшов у вічність наш земляк із міста Хорола, Герой-захисник України – Володимир Олександрович Качаненко. 25 лютого 2025 року солдат, стрілець стрілецького відділення окремого стрілецького батальйону 63 ОМБр отримав тяжке поранення в голову в результаті ворожого танкового обстрілу, гідно й героїчно даючи відсіч противнику.
Хорольська громада в подвійному траурі й жалобі. Пекучий біль і гіркий смуток чорним крилом вкотре торкнувся нашого краю. У четвер, 06 березня 2025 року, великою родиною хорольці попрощалися з двома Героями-захисниками – Романом Миколайовичем Чигрином та Леонідом Миколайовичем Дешевим, які одночасно з різних фронтових напрямків повернулися «на щиті» на малу Батьківщину.
З приходом весни не перестають крижаніти серця через чорні фронтові звістки. Всі вже чули, що в черговий раз трагедія російсько-української війни дісталася знову Хорольської громади. В жалобі схиляємо голови через гірку життєву несправедливість, через кровопролитне горнило моторошної війни з найстрашнішими її наслідками. У війні з рашистськими окупантами загинув наш земляк-військовослужбовець – Леонід Миколайович Дешевий.
Указом Президента України від 13.05.2024 №323 «Про відзначення державними нагородами України» відзначено мужність та самовідданість захисника – молодшого сержанта Олександра Сергійовича Скрипніченка, який віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави. Полеглий Герой посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня – однією з найвищих нагород за відвагу на полі бою.
Війна особливо загострила відчуття скороминущості існування та крихкості миру. Війна принесла багато горя, сліз, страждань і біди у кожну українську родину, громаду та сколихнула всю країну. На Хорольщину знову прилетіла чорним круком трагічна, нестерпно болюча звістка. 7 липня 2024 року унаслідок ракетного обстрілу біля села Стецівка Сумського р-ну Сумської обл. загинув наш земляк-військовослужбовець із с.Козубівка Андріївського старостату – Юрій Юрійович Антонь (01.10.1985 р.н.).
На фронті російсько-української війни гинуть кращі сини і доньки України. Когось вбивають рашисти на полю болю, когось мордують голодом і катують у полоні, а в когось не витримує серце. Ще одне гаряче й щире серце Воїна-захисника, яке боліло за Україну, не витримало постійної напруги. До рідного міста Хорола повернувся навічно військовослужбовець Збройних Сил України – мужній Воїн Микола Миколайович Рідкобород.
За Україну треба не помирати, а битися і бути готовим боротися до кінця, як це робив наш земляк з міста Хорола – мужній Воїн Микола Миколайович Рідкобород. Він відчайдушно обороняв Батьківщину, втім серце звитяжного лицаря навічно зупинилося 9 червня 2024 року в м. Святогірськ Краматорського р-ну Донецької обл. Ця трагічна звістка увірвалася чорним вороном у Хорольську громаду, до родини полеглого Захисника.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. У суботу, 4 листопада, над площею національного генія і пророка Тараса Шевченка у м.Хорол нависли свинцеві важкі хмари. І небо, і багатолюдна громада з сумом проводжали у засвіти полеглих Героїв – хорольця Романа Володимировича Левченка та бахмутчанина Сергія Анатолійовича Сидоренка.
