Є втрати, перед якими безсилими стають слова. Є людські долі, в яких війна безжально перегортає останню сторінку тоді, коли життя лише починає розквітати. Є імена, які назавжди стають частиною історії нескореної України, бо за ними – не просто подвиг, а найвища ціна свободи, сплачена власним життям. країна тримається на мужності своїх Захисників і Захисниць. Вони стали щитом між рідною землею та ворогом, між нашим сьогоденням і майбутнім наступних поколінь.
Імена восьми Героїв Новоаврамівського краю тепер викарбувані на чорному граніті. Їхні портрети щодня дивитимуться на рідну землю. А їхній подвиг назавжди залишиться у пам’яті тих, заради кого вони віддали найдорожче – власне життя. У четвер, 10 вересня 2026 року, в серці Новоаврамівського старостату відбувся комеморативний захід, сповнений скорботи, вдячності та світлої пам’яті. Цього дня ще двоє синів Новоаврамівської землі – Анатолій Андрійович Киба та Олександр Віталійович Кривчун назавжди повернулися додому в граніті меморіальних дошок.
Є місця, де затихає повсякденна метушня і кожне ім’я Героя промовляє голосніше за слова. Це священні місця, де кожен погляд із гранітної плити нагадує нам про найвищу ціну свободи. Для Староаврамівки таким сакральним місцем пам’яті стала Алея Слави – простір, де навічно залишаються поруч із земляками ті, хто віддав власне життя за Україну.
Священне місце вдячності й шани відкрито 27 серпня 2025 року ще в одному з 10 старостинських округів Хорольської міської територіальної громади – у центрі села Староаврамівка. У Хорольській громаді з’явилося ще одне сакральне місце – Алея нашої любові до тих, хто пожертвував своїм життям заради України й кожного з нас. Це не просто фотографії на холодних плитах, а вічна пам'ять у серцях нинішнього і наступних поколінь. Ми зобов’язані пам’ятати, що їхня жертва – це неосяжна ціна нашої свободи.
У п’ятницю, 20 червня 2025 року, в самому серці села Новоаврамівка відбулася урочиста й водночас зворушлива подія – відкриття меморіальних дошок на честь мужніх земляків, які віддали своє життя за свободу і незалежність України. У знак глибокої вдячності, пошани та всенародної любові, на шести чорних гранітних дошках викарбувані портрети та імена славетних новітніх Героїв з Новоаврамівського старостату: Сергієнка Сергія Олексійовича, Левченка Миколи Анатолійовича, Барила Станіслава Миколайовича, Мар’ясова Михайла Леонідовича, Кратенка Романа Сергійовича та Васецького Олександра Івановича.
У п’ятницю, 23 травня 2025 року, у День, коли Україна вшановує Героїв та морських піхотинців, відбулися урочистості з нагоди відкриття меморіальної дошки Герою Хорольщини – Станіславу Леонідовичу Остапенку. Мітинг-реквієм вшанування пам’яті молодого Воїна, уродженця села Левченки Клепачівського старостату Хорольської громади, відбувся в Опорному закладі «Новооріхівський ліцей імені О.Г.Лелеченка» Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області.
За доблесть і безсмертний подвиг нашого земляка із с.Левченки Клепачівського старостату – солдата, старшого стрільця 2 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штумового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону 80 ОДШБр Станіслава Леонідовича Остапенка нагороджено високою державною нагородою.
У війни немає жодних правил. Вона вражає жорстокістю і кількістю людських втрат. Вже неможливо осягнути масштаби трагічних наслідків для України та для тих родин, які втратили найближчих і найдорожчих від посягань агресора. Можна повернути окуповані рашистами землі, можна відбудувати зруйновані диким племенем орків міста і села. Біда у тому, що неможливо воскресити із мертвих убитих рашистськими загарбниками людей.
У війни немає правил. Вона вражає жорстокістю і кількістю людських втрат. Вже неможливо осягнути масштаби трагічних наслідків для України та для тих родин, які втратили найближчих і найдорожчих. Можна повернути окуповані рашистами землі, можна відбудувати зруйновані диким племенем орків міста і села. Біда у тому, що неможливо воскресити з мертвих убитих рашистськими катами людей.
На передовій все залежить від волі, рішучості, бойової злагодженості та витривалості. Втім, немає жодних гарантій і жодних шансів вижить, коли ворог нещадно нищить наших захисників шквальним вогнем. 25 липня 2024 року на одному з найзапекліших напрямків фронту, поблизу н.п. Торецьк Бахмутського р-ну Донецької області, наш земляк із с.Радьки Староаврамівського старостату, старший сержант, командир міномету ОМБр ЗСУ – Сергій Валерійович Зибарєв отримав тяжкі поранення при виконанні бойового завдання із захисту Батьківщини.
