Щиро вітаю вас із професійним святом – Всеукраїнським днем працівників культури та майстрів народного мистецтва! Українська культура – це невичерпне джерело духовної сили нашого народу, безцінний скарб національної спадщини, живий зв’язок між поколіннями та міцний фундамент нашої державності. Упродовж століть вона формувала національну свідомість, зберігала історичну пам’ять, утверджувала самобутність української нації та надихала на боротьбу за свободу й незалежність.
Жовтень – це місяць, коли українська земля згадує одну з найтрагічніших і водночас найважливіших сторінок своєї історії. Ми вшановуємо дві пам’ятні дати, які нагадують нам про ціну свободи, цінність кожного людського життя та страшну небезпеку тоталітарного зла. 82 роки тому українські міста й села були остаточно звільнені від нацистських окупантів. Друга світова війна пройшлася полум’ям крізь кожну українську родину, залишивши по собі мільйони зруйнованих доль, спалені містечка та запеклі бої за кожен метр рідної землі. Внесок українського народу в розгром нацизму – значний та безцінний.
Шановні жителі Хорольської міської територіальної громади! Дорогі співвітчизники! Щиро вітаємо вас із Днем української писемності та мови – святом нашої духовної спадщини, національної гідності та незнищенної української ідентичності! Українська мова – це більше, ніж засіб спілкування.
В Україні День військового капелана відзначається 12 листопада після переходу на новоюліанський календар (раніше відзначалося 25 жовтня). Ця дата запроваджена на честь святителя Мартина Милостивого, єпископа Турського, якого вважають засновником військового капеланства. Там, де земля здригається від вибухів, де смерть щодня зазирає у вічі, а людське життя тримається на тонкій межі між надією і вічністю, поруч із нашими Захисниками стоять особливі духовні Воїни.
Є трагедії, від яких холоне кров. Є біль, якому немає виміру. Є злочини, яким немає і ніколи не буде прощення. 7 жовтня, у день народження кремлівського диктатора, російська армія знову принесла на українську землю смерть, руйнування і невимовне людське горе. Київ, Кременчук, Прилуки… Географія російського терору розширюється, залишаючи по собі понівечені міста, зруйновані людські долі, осиротілі родини та дитячі іграшки серед уламків колись затишних осель.
Молодий віком, але великий духом. Таким був Воїн Ярослав Володимирович Бова, який гідно і з честю пройшов пекло повномасштабної війни майже з самого її початку. Уся Хорольська громада здригнулася від чергового невимовного горя: з фронтових рубежів надійшло офіційне сповіщення про загибель 28 липня 2026 року на Дніпропетровщині одного з кращих синів України.
Хорольська громада знову в чорному серпанку скорботи… Трагічна звістка болем увірвалася в наші серця, сповістивши про ще одну непоправну втрату. У боротьбі за Україну загинув наш земляк, уродженець села Радьки Староаврамівського старостинського округу Хорольської міської територіальної громади – Ярослав Володимирович Бова.
Є пам’ять, яку не здатен стерти час. Є імена, що назавжди вписані золотими літерами в історію рідного Хорольського краю та України. Є обличчя Героїв, які тепер дивляться на нас із меморіальних плит, нагадуючи про найвищу ціну свободи – людське життя.
Війна щодня кривавими рядками вписує в новітню історію України імена тих, хто став незламним щитом між світлом і темрявою, між добром і злом, між свободою і поневоленням. І найболючіше усвідомлювати, що в цьому кривавому горнилі російсько-української війн ми втрачаємо найкращих – мужніх синів України, її гордість і цвіт, тих, кому ще належало жити, любити, ростити дітей і творити майбутнє незалежної держави.
Є такі звістки, до яких неможливо бути готовими. Є такі втрати, які не вкладаються ні в слова, ні в свідомість. І є Герої, чий шлях додому виявився надто довгим… Важка, невимовна біль знову огортає нашу громаду... Страшна війна забрала життя ще одного вірного сина України Оленксандра Кльоза. Понад три довгих роки родина жила у цій важкій, гнітючій невідомості.
