Березень не припиняє свій кривавий ритм війни, і ще одному Герою Хорольщини віддали данину пам’яті. Хорольське земляцтво зібралося на площі скорботи біля пам’ятника Великому Кобзарю, аби з воїнськими почестями та за православними традиціями провести в останню земну дорогу новопреставленого солдата Сергія Григоровича Рідкоборода.
Сьогодні ми вітаємо майстрів небесної навігації – фахівців штурманської служби авіації Збройних Сил України. У сучасних умовах ведення бойових дій роль штурмана є визначальною у забезпеченні боєздатності авіаційних підрозділів. Від професійності, точності розрахунків та оперативності прийняття рішень штурманською службою безпосередньо залежить ефективність ураження наземних і повітряних цілей, безпека польотів та успішне виконання стратегічних завдань.
У Хорольську громаду, мов зловісний чорний крук, знову увірвалася пекуча звістка з передової – звістка, що розтинає серце навпіл. До світлої когорти Воїнів Небесного Легіону долучився 156-й Захисник із Хорольської громади – Вадим Миколайович Куц. Молодий, сповнений сил і планів, він став у стрій оборонців рідної землі, аби затулити собою мирне небо для нас. І тепер його ім’я навіки вписане у скорботний і водночас священний літопис незламності нашого краю.
Хорольська громада знову в жалобі через біль непоправної втрати. Лютий не припиняє свій кривавий ритм війни, і ще одна гірка звістка стискає серця небайдужих. Після двох років болісної невідомості додому «на щиті» повертається наш земляк з села Вишняки, мужній Захисник України – Рідкобород Сергій Григорович.
Хорольська земля знову в скорботі… У четвер, 26 лютого вона прийняла у своє царство вічного спокою Воїна честі, мужності й незламного духу – Володимира Миколайовича Дудника. Життєвий шлях солдата, стрільця-помічника гранатометника 3-ої окремої штурмової бригади Збройних Сил України обірвалося 21 лютого 2026 року. По фатальному збігу обставин і невблаганної долі трагедія, яка забрала молоде життя Воїна з досвідом бойового медика, сталася на його рідній Луганщині – землі, де промайнули роки його дитинства та юності.
Хорольська земля знову в скорботі… Вона приймає у своє царство вічного спокою не лише своїх синів і доньок, а й тих Героїв, які, рятуючись від війни, знаходили тут тимчасовий прихисток, але назавжди стали частиною нашої громади. Родина внутрішньо переміщених осіб з Луганщини, яка мешкає у Староаврамівському старостаті, отримала трагічну звістку про загибель Володимира Миколайовича Дудника – Воїна честі, мужності й незламного духу.
Є дати, які не можна просто «відзначити». Їх можна лише переживати знову – з болем у серці й сльозами в очах. 20 лютого – саме така комеморативна дата. Це день, коли історія України заговорила мовою жертовності, гідності та незламної волі. Понад десять років тому, у вогні й диму Революції Гідності на Майдані Незалежності, світ побачив народження нової української нації.
У п’ятницю, 20 лютого 2026 року, Хорольщина схилила голови у скорботі й вдячності, вшановуючи пам’ять учасників Революції Гідності – усіх, хто не відступив з Майдану, щоб Україна не залишилася в рабських кайданах без права на вільне і цивілізоване життя. Цей день – про мужність і жертовність, про тих, хто став щитом між темрявою і світлом, про першу перемогу у битві, що триває й нині – за свободу, гідність і незалежність нашої держави.
19 лютого ми вшановуємо День Державного Герба України. Золотий Тризуб на синьому тлі – це не просто знак. Це код нашої нації, відбиток тисячолітньої історії, символ свободи, який не зламати й не стерти. Він сходив на щитах князів і сьогодні палає на шевронах Воїнів-захисників. Він старший за імперські міфи й міцніший за будь-яку броню. У його лініях – шлях боротьби і шлях гідності, у його сяйві – пам’ять про полеглих Героїв і віра в мирне майбутнє.
Війна безжально увірвалася в життя українців, розділивши його 24 лютого 2022 року на «до» і «після». Вона принесла біль утрат, гіркоту розлук і чорні звістки, що крають серця родин та громад. Та водночас ця жорстока доба явила світові справжню силу українського духу – незламність, жертовність і любов до рідної землі, за яку наші Воїни стали стіною. У боротьбі за свободу і незалежність України віддав власне життя наш земляк – Сергій Олексійович Олексенко.
