Сучасна російсько-українська війна вражає своїми масштабами і жахливими наслідками. Ми втрачаємо наймужніших і найсміливіших – кращих синів і доньок України, які стали на її захист та кожного з нас. 20 грудня Хорольське земляцтво провело у вічність ще одного нашого земляка-військовослужбовця ЗСУ із Староаврамівського старостату, відважного Воїна – рядового солдата Руслана Анатолійовича Петраша.
Траурна церемонія прощання з полеглим Воїном відбулася на кладовищі у його рідному селі Бутівці Староаврамівського старостинського округу. Чин похорону та богослужіння за упокій душі новопреставленого солдата Руслана провів священнослужитель УПЦ, митрофорний протоієрей – Іван Петрашинець. З проникливими словами скорботи звернулися до присутніх на жалобному заході староста Староавраміського старостату – Анатолій Шило та вчитель Староаврамівської школи – Тетяна Литвиненко.
Руслан Анатолійович народився 02 листопада 175 року в сільській сім’ї трударів. Навчався у Староаврамівській восьмирічній школі, згодом у Миргородському професійно-технічному училищі №44. Захистив диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Машиніст крана». За професією кранівника не працював, бо знайшов своє призвання в аграрній сфері. З 1993 року проходив строкову військову службу в лавах української армії в м.Славута Хмельницької області. Після демобілізації з армії працював у базовому сільськогосподарському підприємстві, а згодом – у Лубенській філії Полтаваавтодор. Деякий час працював водієм пожежного автомобіля.
Виявивши стійкість і мужність, стрілець-номер обслуги окремої аеромобільної бригади у складі Десантно-штурмових військ ЗСУ з позивним «Руно» загинув 12 грудня 2024 року під час ведення бойових дій в районі н.п. Курахове Покровського району Донецької області. У результаті мінометного обстрілу з боку противника Захисник отримав тяжкі вибухові травми та вогнепальні осколкові поранення, що виявилися несумісними з життям.
Руслан Анатолійович був призваний на військову службу по загальній мобілізації 21 серпня 2024 року Першим відділом Лубенського РТЦК та СП. Його служба була прикладом самовідданості, мужності та вірності присязі, а його життєвий шлях - це історія Героя, який до останнього подиху стояв за майбутнє духовно міцної економічно розвиненої, могутньої України та нових поколінь українців.
Розділяємо біль гіркої втрати та приносимо щирі співчуття: мамі – Ганні Василівні Петраш, дружині – Олені Валеріївні Петраш, донечці – Тетяні (2000 р.н.), сестрі – Валентині Анатоліївні Олексенко, зятю – Віктору Миколайовичу Олексенку, племінникам – Богдану, Анні, Ярославу, внуку – Захару, дядьку – Миколі Васильовичу Яковенку, родині, друзям, кумам, односельцям, бойовому братерству та кожному, для кого втрата Руслана Анатолійовича стала особистою трагедією.
Спочивай з миром, Воїне Руслане! Нехай ця та кожна жертва не будуть марними. Ми памʼятатимемо і згадуватимемо в глибокій пошані та в тихій молитві кожного, хто віддав своє життя за мирне життя у вільній Україні.
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
Фото: Крістіна СУХОРУК
