Віками пам’ятатиме Хорольська громада та вся Україна той нестерпний біль від втрат, що все частіше озивається жалобою і молитвами за загиблими Воїнами. Особливо болісну втрату зазнала сім'я та друзі після трагічної загибелі мешканця міста Хорола в статусі внутрішньо переміщеної особи, солдата Євгенія Вікторовича Лук’янченка. Не лише від кулі ворога гинуть наші Захисники, а й від масованих ракетних обстрілів ще на етапі їх підготовки до зіткнення з ворогом на передовій лінії оборони.
Лариса Дмитрівна народилася 3 липня 1931 року в місті Хоролі, і все життя здійснювала своє служіння місту та людям в сфері охорони здоров’я. Більше 40 років вона працювала кухарем у Хорольській міській лікарні (нині КНП «Хорольська міська лікарня» Хорольської міської ради), де своїм талантом і теплом дарувала радість пацієнтам і колегам.
Біль від втрат Героїв – це біль, який пронизує не лише родини, де вже ніколи не дочекаються з війни сина, чоловіка, брата, а й усе суспільство. Кожен наш Захисник – це цілий всесвіт: з мріями, з любов’ю, з добром, яке він ніс у світ. Таким був наш земляк, Герой-захисник Володимир Олександрович Качаненко, якого вбила кровожерлива путінська армада.
З глибоким сумом повідомляємо про трагедію, що трапилася 11 квітня 2025 року. Після тривалої боротьби за життя відійшов у вічність наш земляк із міста Хорола, Герой-захисник України – Володимир Олександрович Качаненко. 25 лютого 2025 року солдат, стрілець стрілецького відділення окремого стрілецького батальйону 63 ОМБр отримав тяжке поранення в голову в результаті ворожого танкового обстрілу, гідно й героїчно даючи відсіч противнику.
Білими лебедями відлітають у простір незвіданих світів наші Захисники, земне життя яких безжально забирає російський агресор. За кожною смертю – ціла історія безповоротно втраченого людського життя, зламана доля, обірваний вік, невиліковні й до нестерпності болючі рани втрат для найрідніших і найближчих людей. Це втрати, які неможливо осягнути не лише рідним. Це біль всієї України, яка втрачає кращих синів і доньок України, цвіт нації.
Почесною державною нагородою – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня нагороджено посмертно хорольця, відважного Воїна світла Віталія Віталійовича Данильченка. Орден військової звитяги на честь гетьмана Богдана Хмельницького, який очолював національно-визвольну боротьбу українського народу у XVII сторіччі, присвоєно нашому земляку-військовослужбовцю Указом Президента України від 17.04.2023 №230/2023 за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності України та самовіддане виконання військового обов’язку.
У розпалі серпневої пори, 17 серпня, з пекучим болем втрати на серці зустрічала Хорольщина свого Героя Ігоря Миколайовича Тура, який повернувся на щиті. У цю пору ми мали б збирати щедрі врожаї ланів, дари природи, а натомість запекла російсько-українська війна продовжує свої криваві жнива і сіє безупинно смерть.
Російсько-українська війна продовжує криваві жнива і навічно забирає у небесний стрій найкращих синів України. 13 серпня 2023 року під шквальним вогнем ворожого війська загинув наш земляк, уродженець с.Клепачі Ігор Миколайович Тур. Солдат, водій 3-ої обслуги міномета мінометного взводу 11-ї стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону Національної гвардії України поліг смертю хоробрих, у районі населеного пункту Стельмахівка Сватівського району Луганської області, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність держави.
Морозним ранком 20 грудня 2022 року велелюдна Хорольська громада біля пам’ятника Тарасу Шевченку попрощалася із полеглим воїном Віталієм Віталійовичем Данильченком. Важкі свинцеві хмари пробивало сонячне проміння, нагадуючи про його світлий образ. Молодий офіцер – наймолодший із числа 31-го загиблого захисника, яких Хорольський край втратив у запеклій російсько-українській війні.
Невимовна біль і пекуча туга від трагічної фронтової звістки. 16 грудня поблизу селища Спірне Бахмутського району Донецької області при виконанні бойового завдання загинув наш земляк з Хорольщини – молодий офіцер ВІТАЛІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ ДАНИЛЬЧЕНКО.
