У розпалі серпневої пори, 17 серпня, з пекучим болем втрати на серці зустрічала Хорольщина свого Героя Ігоря Миколайовича Тура, який повернувся на щиті. У цю пору ми мали б збирати щедрі врожаї ланів, дари природи, а натомість запекла російсько-українська війна продовжує свої криваві жнива і сіє безупинно смерть.
Траурна церемонія прощання з військовослужбовцем, уродженцем села Клепачі, відбулася у середмісті, на площі національного генія Тараса Шевченка. Солдат, водій 3-ої обслуги міномета мінометного взводу 11-ї стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону Національної гвардії України поліг смертю хоробрих, у районі населеного пункту Стельмахівка Сватівського району Луганської області, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність держави.
З жалобними прощальними промовами і словами співчуття звернулися до рідні й присутніх секретар міської ради Юлія Бойко та молодший сержант 16-ої стрілецької роти, 4-го стрілецького батальйону в/ч 3052 Руслан Коваленко. Літію за упокій душі новопреставленого солдата Ігоря провів Благочинний Хорольського і Семенівського церковного округу Полтавської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей, отець Іван Сушінець. Чин похорону завершили на цвинтарі у рідному селі Клепачі, де тіло Воїна поховали у ряду з двома полеглими бойовими побратимами – Максимом Новоселецьким та Дмитром Остапенком.
Ворожа російська армія вбила кращого сина України, брата і сина, якому ніколи не буде заміни. За коротке життя він встиг зробити чимало добрих справ і залишити світлий слід на землі своїм благородним подвигом, захищаючи нас від ворожої орди. Не встиг лише пожити для себе, почути сміх своїх дітей і збудувати дім, де б грів його душу вогник сімейного щастя. Власних дітей не мав, але дуже любив і жив для племінниці Анюти. У нього була кохана жінка Вікторія, але доля не склалася й розпорядилася надто жорстоко.
Народився Ігор 28 лютого 1990 року в с.Клепачі. Атестат про середню освіту здобув у Шишаківській загальноосвітній школі. Ще з дитячих років мав веселу вдачу, почуття гумору. Був товариським, відкликався на чужі проблеми і завжди був готовий допомогти в скрутних ситуаціях. Працював різноробочим у СВК «Перемога», шукав кращого життя у столиці й не цурався будь-якої тяжкої фізичної праці. Мав позитивні відгуки від колег і керівництва. Був незамінним помічником і опорою для мами. З перших днів повномасштабного віроломного вторгнення російської армії прийняв ствердне чоловіче рішення – боронити Батьківщину. Як доброволець, не чекаючи повістки, прибув до 1-го відділу Лубенського РТЦК та СП й потрапив на лінію зіткнення передових підрозділів протиборчих сторін.
Наш славний Герой Ігор навічно став у стрій Небесної варти, чисельність світлих лицарів якої вже важко збагнути. Ще важче усвідомити, що таких молодих людей, на яких тримається держава, неможливо повернути. Тяжка непоправна втрата кращого сина України, представника еліти нації, залишає глибокі рани в наших серцях і невимовну тугу. Наша вистраждана українська земля заливається потоками людської крові й ріками гірких сліз тих, кого не пощадила війна страшними трагічними наслідками. Ми повинні свято цінувати й шанувати подвиг Героя, який поклав своє життя за рідну землю, за нашу волю і мирне буття.
Схиляємо голови в скорботі перед загиблим і його рідними, розділяючи біль непоправної втрати. Висловлюємо щирі співчуття мамі – Зої Іванівні Тур, меншому брату – Сергію Вячеславовичу Павленку, невістці – Любові Сергіївні Тютюнник, племінниці – Анні Сергіївні Тютюнник, тьоті – Юлії Циганенко, двоюрідним братам – Володимиру Циганенку та Олегу Зотову, товаришам, однокласникам, односельцям, бойовим побратимам і всім, хто збереже в пам’яті його світлий образ.
У жорнах жорстокої російсько-української війни безупинно сіється смерть. У чорні часи для всієї країни ми втрачаємо все більше наших земляків, навічно і безповоротно. Кожен із нас у неокупному боргу перед Вами, наші славні воїни-захисники.
Нехай залишиться нетлінною віра в те, що молодий Воїн Ігор у свої 33 роки віддав життя недаремно. Молімося за упокій його вистражданої душі й за неминучу справедливу помсту, яка настигне ворогів за свідомо й намірено скоєне лихо. Не забудемо, не пробачимо!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
Фото: Ірина ГРИГОРАШ, Крістіна СУХОРУК
