Білими лебедями відлітають у простір незвіданих світів наші Захисники, земне життя яких безжально забирає російський агресор. За кожною смертю – ціла історія безповоротно втраченого людського життя, зламана доля, обірваний вік, невиліковні й до нестерпності болючі рани втрат для найрідніших і найближчих людей. Це втрати, які неможливо осягнути не лише рідним. Це біль всієї України, яка втрачає кращих синів і доньок України, цвіт нації.
Велелюдна Хорольська громада попрощалася 16 грудня ще з одним Героєм – нашим Захисником Віктором Григоровичем Федоренком. Живим коридором пошани зустріли навколішки домовину з тілом славного Воїна у середмісті, на площі біля пам’ятника Великого Кобзаря. З жалобною промовою звернулися до рідних та присутніх на скорботній площі: секретар міської ради Юлія Бойко та старший офіцер першого відділу Лубенського РТЦК та СП, капітан Сергій Мащенко. Заупокійну літію за упокоєння душі новопреставленого солдата Віктора та чин похорону провів Благочинний Хорольського і Семенівського церковного округу Полтавської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей, отець Іван Сушінець.
Ми навічно втратили ще одного Героя, мешканця нашої громади, кращого її представника. Сподіваємося, що ця втрата не буде марною, адже він зробив свій важливий вклад у наближення омріяної, всеосяжної Перемоги та відновлення миру на рідній землі.
Віктор Григорович народився 3 січня 1977 року в м.Хорол. Після закінчення 9 класів Хорольської гімназії вступив у Хорольський агропромисловий коледж, закінчивши його з відзнакою. 25.06.1999 року успішно захистив диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Організація і технологія ведення фермерського господарства». У 2014 році отримав свідоцтво про здобуття професії охоронника фірми «Альфа–Б». По закінченню коледжу був призваний на строкову військову службу у військову частину м.Житомир, у складі внутрішніх військ Збройних Сил України. Трудову діяльність розпочав з роботи у сільськогосподарському базовому підприємстві в с.Новоаврамівка на посаді тракториста. Працював охоронником на курорті «Миргород», а більший час трудової діяльності – на посаді охоронця Миргородської нафтобази. Останні роки трудився на підприємстві ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат».
В особистому життя Віктор був взірцевим батьком і чоловіком, безмежно любив дружину і доньку. У 2008 році він знайшов свою долю, запропонував коханій Людмилі руку і серце, а в 16.10.2009 року на світ з’явилася татова улюблениця, донечка Олеся. Рідні, друзі та найближчі знайомі закарбують навічно у своїй пам’яті Віктора, як доброго товариша, готового прийти на допомогу, як людину зі спокійним, врівноваженим характером з відмінним почуттям гумору. Про таких, як Віктор, говорять: «душа компанії». А ще – Віктор мав філософський підхід до життя, бо дуже любив читати і мав чимало книг у колекції особистої бібліотеки. Любив життя, мав здатність милуватися дарами природи, вмів цінувати кожну мить. Захоплювався рибальством, не як рибним промислом, а швидше як можливістю єднання з природою рідного краю. Віктор був турботливим сином, приділяючи всю свою увагу й проявляючи шану до батьків, яких провів у вічність. Багато часу проводив у селі Павлівка, де минуло його босоноге дитинство у своїх улюблених дідуся та бабусі.
З початку повномасштабного вторгнення Віктор не зміг спокійно сприймати події, які відбуваються у найскладніші для України часи. 22 квітня 2023 року він прийняв ствердне чоловіче рішення і прибув до місцевого військкомату. Того ж дня був призваний по мобілізації та направлений на навчання, бойове злагодження, а згодом – направлений командуванням на передову лінію фронту в Луганську область.
Дорогу людину втратила родина Федоренко з міста Хорола. 30.11.2023 сталася трагедія, внаслідок якої загинув наш земляк – Віктор Григорович Федоренко. Сержант, командир відділення – командир машини 2-го механізованого відділення, 44-ої окремої механізованої бригади (в/ч А4723) – тактичного з’єднання механізованих військ сухопутних сил України загинув від отруєння невідомою речовиною після вибуху боєприпасу, скинутого з ворожого безпілотника. Противник беззупинно чинить військові злочини і застосовує заборонену міжнародними угодами хімічну зброю. Жертвою таких злочинів став і наш земляк, який загинув поблизу населеного пункту Джерельне Сватівського району Луганської області.
Розділяємо біль гіркої втрати з рідними полеглого Героя та приносимо щирі співчуття: дружині – Людмилі Миколаївні Федоренко, доньці – Олесі Федоренко, тещі – Любові Миколаївні Глазковій, двоюрідним братам – Олександру Миколайовичу Сосні, Руслану Миколайовичу Сосні, Віктору Миколайовичу Бабуло, двоюрідній сестрі – Світлані Гусейновій, племінникам, рідним, близьким, друзям, бойовим побратимам та всім, кому болить непоправна втрата.
«Наша доля – тільки воля!». Під таким гаслом у складі новоствореної механізованої бригади Віктор Григорович боровся із лютою путінською армадою. За правду і волю віддав своє життя у розквіті сил люблячий чоловік, батько, брат і надійний товариш, один із кращих синів України. Шануймо світлу пам’ять полеглого Захисника, який до останнього подиху залишався вірним військовій присязі.
Попрощавшись з Героєм Віктором, приходить глибоке усвідомлення того, що ці обірвані рашистами життя не марні. Ми повинні свято цінувати безсмертний подвиг і жертовність справжніх Героїв-Захисників, адже саме вони навчили нас по-справжньому цінувати життя і відчувати його короткочасність.
Герої не вмирають! Вони навічно у наших серцях!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
Фото: Олександра ШЕРЕМЕТ, Надія ТІТЕНКО
