Днями Хорольська громада отримала чорну звістку з військової частини про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.

«Дорожіть днем — ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе – хто іскрить! …» О.Гончар. 3 квітня виповнилося  105 років від дня народження Олеся Терентійовича Гончара (справжнє ім`я Олександр Біличенко), автора «Тронки», «Людини і зброї» та забороненого на 20 років «Собору».

За чотири роки війни його підрозділи не втратили жодного бійця. Бригаду «Чорного» 2014-го ввели в район АТО на позиції поряд із російським кордоном. І майже одразу вона зазнала втрат.

На своїй ділянці Влад кілька діб поспіль щоночі з командирами бригадного артдивізіону видирався на навколишні висотки й чітко фіксував спалахи виходів реактивних снарядів із території сусідньої держави. Для нього як для офіцера, який вчився на факультеті артилерійської розвідки, це було математичною аксіомою.

На Хорольщині попрощалися з героєм, воїном 54-ої окремої мехаізованої бригади. 22 січня від  ворожого мінометного обстрілу зупинилося серце відважного новоаврамівця Сергія Сергієнка. Життя молодого, доброго, працьовитого, порядного хлопця обірвалося в 29-річному віці. 22 липня, рівно через пів року, йому б виповнилося 30 років. Ще б жити і жити, але ця безжалісна війна…