«Дорожіть днем — ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе – хто іскрить! …» О.Гончар. 3 квітня виповнилося 105 років від дня народження Олеся Терентійовича Гончара (справжнє ім`я Олександр Біличенко), автора «Тронки», «Людини і зброї» та забороненого на 20 років «Собору».
Його твори перекладені 67 мовами. Письменника, який отримав низку нагород та премій від «совєтів» і який водночас не погоджувався писати хвалебні твори про представників радянської влади, за що отримував листи із погрозами. Коли йому запропонували написати «так, як треба» роман про Українську повстанську армію, він відмовився: «Правду ви мені все одно не дасте написати, а неправду – не хочу!».
Олександр Біличенко народився в робітничій родині 3 квітня 1918 року в селищі Ломівка. Зараз це передмістя Дніпра. Батько Терентій працював у колгоспі. Мама Тетяна померла молодою, коли синові не було ще і двох років. Після школи Олесь Гончар пішов здобувати вищу освіту. Спочатку вчився в Харківському технікумі журналістики, згодом – у Харківському університеті, у якому до війни слухав лекції літературознавця Юрія Шевельова. У студентські роки Гончар пробує писати в різних жанрах. На початку війни, у 1941 році, батько Олеся Гончара загинув під час авіаційного нальоту на Ломівку. Війна перервала навчання Олеся. Разом з однокурсниками пішов служити добровольцем на фронт, у боях був двічі поранений і рік провів у полоні. Згодом усе це опише в романі “Людина і зброя” та збірці “Фронтові поезії”.
Письменник прожив 77 років, пішов із життя 14 липня 1995 року. Через 10 років після смерті йому присвоїли звання Героя України.
