На Хорольщині попрощалися з героєм, воїном 54-ої окремої мехаізованої бригади. 22 січня від ворожого мінометного обстрілу зупинилося серце відважного новоаврамівця Сергія Сергієнка. Життя молодого, доброго, працьовитого, порядного хлопця обірвалося в 29-річному віці. 22 липня, рівно через пів року, йому б виповнилося 30 років. Ще б жити і жити, але ця безжалісна війна…
Сергій народився у багатодітній родині, де крім нього виховували ще двох сестричок. Завжди був захистом, опорою і підтримкою для них. Сім’я завжди жила дуже скромно. Батько хлопця передчасно пішов з життя, коли той вчився у випускному класі, тому уся відповідальність за родину, як на єдиного чоловіка, лягла на плечі юнака. Сергій ступив на трудову стежку рано, відразу як отримав середню спеціальну освіту у ветеринарному технікумі. Працював на агрофірмі «Хорольська». Із жовтня 2016 року пішов на військову службу за контрактом. 22 січня військовий потрапив під мінометний обстріл ворога у селищі Луганське Донецької області.
Цього дня була чудова погода. Небо чисте-чисте і голубе-голубе, а сонце яскраве і по зимовому сліпуче. Кажуть, саме таким і був Сергій: чистим, і світлим, з ясними очима. Мороз тримався міцний, а земля була вкрита снігом. Та не зважаючи на це декілька сотень людей стало навколішки, проводжаючи героя в його останню путь.
Односельці з болем згадують, яким був Сергій. Кажуть, що був привітним, товариським, простим, людяним. У підлітковому віці захоплювався історією, брав участь і привозив нагороди з олімпіад з цього предмету. Лариса Звірко тоді була його класним керівником, займалася з ним додатково, тому її дійсно тішили успіхи вихованця. Проголошуючи слово у честь загиблого, Лариса Миколаївна з болем промовила, що назавжди Сергій запам’ятається їй сімнадцятирічним юнаком, таким, яким бачила вона його на випускному. Голова Хорольської РДА цього дня не приховувала сліз, як і всі присутні. Командир взводу вибачався перед односельцями і рідними, за те, що не вберіг хлопця. Він відзначив, що Сергій Сергієнко був справжнім солдатом. Кожен з бойових товаришів знав, що там, де Серьожа, там безпечно. Чимало бойових побратимів, що приїхали провести загиблого у останню путь, та колишніх атовців Хорольщини, які неушкодженими повернулися додому, не приховували своїх емоцій. Скорботна хода розтяглася десь на 700 метрів, чимало аврамівців поряд з першими особами району встали навколішки і утворили живий коридор, яким пройшла похоронна процесія. Особливу шану віддали також учасники оркестру духових інструментів. Від їх гри йшли мурашки. Не дивлячись на міцний мороз юнаки грали траурну мелодію майже увесь шлях від рідного дому загиблого до кладовища.
Особливі відчуття у всіх присутніх залишило урочисте виконання державного гімну, під час якого опустили труну, залпи військовиків та командира взводу. Це був надзвичайно болісний момент. Мимоволі задумуєшся про те, яку жорстоку ціну ми платимо за мир...
Сергій пішов внезвідані світи, але пам'ять про нього житиме в наших серцях. По собі залишив лише згорьовану маму та сестер. Але, як сказав у своїй прощальній промові заступник військового комісара у Полтавській області, людина помирає двічі. Уперше, коли зупиняється її серце, а вдруге – коли про неї забувають. Не дамо ж бо піти з життя Сергієві вдруге, пам’ятаймо його подвиг. Герої не вмирають!
