Ридає матінка-земля вже не слізьми, а кривавими потоками рік… Чорнокрила війна безжально вириває з життя найкращих синів України, цвіт нації, тих, кому ще б жити, мріяти, кохати й творити гідне майбутнє рідної держави. Нестерпний біль і невимовна скорбота знову огорнули Хорольську громаду, а Україна втратила ще одного свого вірного Захисника, уродженця села Попівка Новоаврамівського старостату, юного Героя – Богдана Володимировича Шукліна.
Ридає матінка-земля вже не слізьми, а кривавими потоками рік… Чорнокрила війна безжально вириває з життя найкращих синів України, цвіт нації, тих, кому ще б жити, мріяти, кохати й творити гідне майбутнє рідної держави. Нестерпний біль і невимовна скорбота знову огорнули Хорольську громаду, а Україна втратила ще одного свого вірного Захисника, уродженця села Попівка Новоаврамівського старостату, юного Героя – Богдана Володимировича Шукліна.
Дорогою честі повертається з фронтових рубежів у безсмертя Герой, який загартувався в запеклих боях і став не просто Воїном, а легендою. Ще одна болюча втрата чорним крилом торкнулася Хорольської землі – у скорботі схиляємо голови перед світлою пам’яттю Андрія Олександровича Папія, уродженця села Ялосовецьке.
У війни немає жодних правил. Вона вражає жорстокістю і кількістю людських втрат. Вже неможливо осягнути масштаби трагічних наслідків для України та для тих родин, які втратили найближчих і найдорожчих від посягань агресора. Можна повернути окуповані рашистами землі, можна відбудувати зруйновані диким племенем орків міста і села. Біда у тому, що неможливо воскресити із мертвих убитих рашистськими загарбниками людей.
Воєн без смертей не буває. Проте, кожна українська родина, кожна мати, відправляючи свого сина чи чоловіка на фронт все ж сподівається на краще. Вони вірять, що лихо омене їх дім, що їхні рідні повернуться додому живими та неушкодженими. Та, на превеликий жаль, війна залишає свій трагічний слід у багатьої сім'ях, несучи з собою невимовний біль та скорботу…
01 квітня 2024 року в приміщенні міської ради начальник 1-го відділення Лубенського РТЦК та СП, підполковник Сергій Майба вручив Анні Гарбуз, матері Владислава Геннадійовича Литовського, почесну державну нагороду орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Нагрудний знак Воїна затверджений Указом Президента України від 10 листопада 2023 року №746. Старший солдат, гранатометник взводу роти вогневої підтримки 95-ої окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України загинув у квітні 2022 року в населеному пункті Сулигівка Ізюмського району Харківської області.
Так почала розповідь про своє життя довгожителька Хорольської громади – Віра Павлівна Теренько. Тільки уявіть, серед нас живуть люди, тривалість життя яких охоплює ціле століття, історичну епоху із незліченних подій. 16 березня 2024 року мешканка міста Хорола Віра Павлівна відзначила 100-річний ювілей у колі найближчих і найрідніших людей.
У весняний день, 14 березня, наче завмерло все живе в природі навкруги. Із глибоким смутком і скорботою Хорольська громада навічно прощалася на площі Великого Кобзаря із новітнім Героєм України – Олександром Васильовичем Твердовським. Щоразу все важче й важче отримувати звістки про втрати наших молодих бійців, які мужньо боронять рідну землю…
Ворог має ідеологічні спотворені погляди, які суперечать цінностям і переконанням цивілізованих людей. За мирне існування в цивілізованому суспільстві віддають життя наші Захисники, серед яких був земляк з міста Хорола – старший солдат, стрілець-радіотелефоніст Національної гвардії України (в/ч 3052) Руслан Васильович Фенько.
Небо плаче зливами, оплакуючи тіла полеглих захисників із Хорольського краю. 17 листопада багатолюдна громада попрощалася із земляками, які полягли на полю бою 9 листопада 2022 року. Унаслідок ворожого авіаудару в місті Бахмуті Донецької області загинули наші земляки-військовослужбовці – РЕШТА Володимир Федорович (21.07.1963 р.н.) із с.Березняки та КИСЛЯК Віктор Васильович (14.06.1977 р.н.) із с.Єрківці. Разом дружили, пліч-о-пліч стримували ворожі атаки і разом повернулися однією дорогою на вічний спочинок…
