У весняний день, 14 березня, наче завмерло все живе в природі навкруги. Із глибоким смутком і скорботою Хорольська громада навічно прощалася на площі Великого Кобзаря із новітнім Героєм України – Олександром Васильовичем Твердовським. Щоразу все важче й важче отримувати звістки про втрати наших молодих бійців, які мужньо боронять рідну землю…

Воїна світла, який повернувся на малу Батьківщину «на щиті» земляцтво зустрічало навколішки коридором пошани. На траурній церемонії прощання до рідних та присутніх звернулися з жалобними промовами: секретар міської ради Юлія Бойко, начальник відділення рекрутингу та комплектування першого відділу Лубенського РТЦК та СП, капітан Сергій Мащенко, заступник міського голови Валентин Місніченко, та староста Вишняківського старостинського округу Анатолій Вовк, колега по роботі та однокласниця Олександра. Заупокійну літію провів митрофорний протоієрей УПЦ – отець Іван Бровко.

Страшна звістка із фронту донеслась на Хорольсщину 12 березня про загибель нашого земляка-військовослужбовця ЗСУ. Під час воєнних дій на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони загинув смертю хоробрих уродженець с.Трубайці Вишняківського старостинського округу – Олександр Васильович Твердовський (01.11.1985 р.н.). Мамі чотирьох дітей прийшло сповіщення про зниклого безвісти наймолодшого сина. У люблячому материнському серці жевріла надія, що син живий. Втім, зловіще сповіщення про смерть дорогої дитини, обірвало всі сподівання і розірвало душу на шмаття.

Солдат, старший водій 1 піхотного відділення 3 піхотного взводу 3 піхотної роти 463 батальйону 143 окремої піхотної бригади отримав тяжкі, несумісні з життям поранення. Ворожі війська російської армії на початку березня активізували наступ по всій лінії фронту. 4 березня від прильоту керованих авіаційних бомб здригалася і горіла земля, нищилося все живе. Цей день став фатальним для Олександра Васильовича, який прийняв неминучу смерть Воїна заради кожного з нас.

Трагедія сталася на одній з найзапекліших ліній зіткнення з противником – поблизу села Богданівка Бахмутського району Донецької області. «Загибель сталась у зв’язку із виконанням конституційного обов’язку щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості» – це останнє, що крізь безутішні сльози прочитала у сповіщенні від начальника штабу і командира військової частина згорьована мама. Для неї він завжди залишиться дитиною й житиме вічно у спогадах про найщасливіші мирні роки життя родини Твердовських. Олександ народився 1 листопада 1985 року в мальовничому козацькому селі Трубайці. Тут ходив до школи і після отримання атестату про повну середню освіту в 2002 році вирішив освоїти робітничу професію. У 2003 році у вищому професійному гірничо-будівельному училищі ПТУ-15 здобув спеціальність «Водій великовагового транспорту».

У 2003 році Олександр склав військову присягу на вірність народові України та пройшов строкову військову службу в українській армії. Добрий військовий вишкіл, фізичне і морально-вольове загартування отримав на Чернігівщині у 69-му навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого, відомому як навчальний центр «Десна». Після демобілізації працював за фахом на посаді водія у ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (компанія «Ferrexpo», що є найбільшим українським експортером залізорудних котунів до Європи) у м.Горішні Плавні. Не цурався важкої роботи, тому деякий час працював у ремонтно-будівельних компаніях та за різними професійними напрямками як в Україні, так і за кордоном. Останні роки працював водієм у ТОВ «Діорит» – компанії, яка спеціалізується на виробництві та продажу гранітного щебеню.

Олександр встиг побудувати міцну сім’ю, виховати сина, але не встиг пожити простим земним життям. Без мужнього плеча і опори залишилася кохана дружина Ольга Павлівна, без батьківської підтримки і турботи залишився 11-річний син Роман.

21 липня 2023 року Олександр був призваний по мобілізації Горішньоплавнівським відділом ТЦК та СП. У нього було багато планів на життя, але доля розпорядилася інакше і повела його шляхом Воїна-захисника. Він гідно і віддано ніс військову службу в піхотинському підрозділі понад 7 місяців, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі, державі та українському народові.

Пам’ять про звитягу Героя назавжди залишиться у серцях рідних, близьких та всіх, хто знав справжнього патріота України! Розділяємо біль непоправної втрати та приносимо щирі співчуття мамі – Катерині Григорівні, дружині – Ользі Павлівні, сину – Роману Олександровичу, сестрі – Наталії Василівні, братам – Сергію Васильовичу та Роману Васильовичу, невісткам – Аеліті Володимирівні та Ользі Іванівні, племінникам – Андрію Сергійовичу та Олександру Романовичу Твердовським, дядькам, тіткам, кумам, однокласникам, друзям, сусідам, односельцям, бойовим побратимам. Важко знайти слова втіхи в гірку годину скорботи. Неможливо загоїти біль та гіркоту від непоправної втрати. Втім, світлі спогади про Героя України, про його жертовність, завжди будуть у нашій пам’яті…

Трубайчани вперше зустріли бездиханне тіло Воїна-односельця, який повернувся додому «на щиті» і спочиватиме з миром на рідній землі. Поховали Захисника на цвинтарі в с.Трубайці.

Легких Тобі хмаринок, мужній Воїне Олександре. Нехай ратний подвиг не буде забутим віками й новими поколіннями українців, заради яких триває кровопролитна 10-річна боротьба з російською неоімперією! Вічна пам’ять і шана Герою Олександру, якому навічно 38! Герої не вмирають!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ