Є люди, чиє життя вимірюється не роками, а вчинками. Є Воїни, чий шлях, хоч би яким коротким він був, назавжди стає частиною історії рідної землі. Саме таким був Євгеній Володимирович Тимошенко – молодий сокіл Хорольщини, який віддав своє життя за Україну. У вівторок, 1 вересня 2026 року, хорольське земляцтво схилило голови в глибокій скорботі на площі Кобзаря в середмісті Хорола, прощаючись із нашим земляком, старшим солдатом, командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів (БАК) взводу БАК роти БАК батальйону безпілотних систем 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького у складі 11-го армійського корпусу ОК «Північ» Сухопутних військ ЗСУ – Євгенієм Тимошенком.
Останній день літа залишив по собі невимовний біль та чорні хустки скорботи. У серцях людей важкими ударами відлунювали дзвони жалоби, сповіщаючи про ще одну непоправну втрату для Хорольської громади. Знову Клепачівський старостинський округ огорнула скорботна тиша. Знову рідна земля зустріла свого Захисника, який повернувся додому «на щиті». Через понад чотири довгі роки невідомості, болісного й виснажливого очікування, надії та молитов до рідного краю повернувся Сергій Анатолійович Дудар – Воїн зі сталевим чоловічим характером, який до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі.
Війна щодня кривавими рядками вписує в новітню історію України імена тих, хто став незламним щитом між світлом і темрявою, між добром і злом, між свободою і поневоленням. І найболючіше усвідомлювати, що в цьому кривавому горнилі російсько-української війн ми втрачаємо найкращих – мужніх синів України, її гордість і цвіт, тих, кому ще належало жити, любити, ростити дітей і творити майбутнє незалежної держави.
Чергова чорна звістка пекучим болем обізвалася в серцях жителів Хорольської громади. Нещадний та жорстокий час війни забрав ще одне світле життя – передчасно зупинилося серце нашого земляка, мужнього захисника та вірного сина України – Сергія Миколайовича Бадьора.
Чергова чорна звістка пекучим болем обізвалася в серцях жителів Хорольської громади. Нещадний та жорстокий час війни забрав ще одне світле життя – передчасно зупинилося серце нашого земляка, мужнього Захисника та вірного сина України – Сергія Миколайовича Бадьора.
Є такі звістки, до яких неможливо бути готовими. Є такі втрати, які не вкладаються ні в слова, ні в свідомість. І є Герої, чий шлях додому виявився надто довгим… Важка, невимовна біль знову огортає нашу громаду... Страшна війна забрала життя ще одного вірного сина України Оленксандра Кльоза. Понад три довгих роки родина жила у цій важкій, гнітючій невідомості.
Важка, невимовна біль знову огортає нашу громаду... Страшна війна забрала життя ще одного вірного сина України Оленксандра Кльоза. Понад три довгих роки родина жила у цій важкій, гнітючій невідомості. Але дива не сталося. Офіційна експертиза ДНК поставила страшну крапку: земляк, Захисник, люблячий син і брат, чоловік і батько повертається до рідного дому назавжди… на щиті. Йому було 46 років.
Війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Вона безжально калічить долі, руйнує сім'ї, стирає часові межі між надією і вічністю, між минулим і сьогоденням, між сном і жорстокою реальністю, між життям і смертю. Особливо нестерпними є звістки, які приходять після довгих місяців, а іноді й років болісного очікування, коли підтверджується загибель тих, кого рідні до останнього вважали живими, кого щодня чекали вдома, молилися за них і вірили в диво.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна безжально калічить долі, руйнує сім'ї, стирає часові межі між надією і вічністю, між минулим і сьогоденням, між сном і жорстокою реальністю, між життям і смертю. Особливо нестерпними є звістки, які приходять після довгих місяців, а іноді й років болісного очікування, коли підтверджується загибель тих, кого рідні до останнього вважали живими, кого щодня чекали вдома, молилися за них і вірили в диво.
Слово «пам’ять» сьогодні звучить особливо болісно. Воно відлунює у серцях важким дзвоном скорботи, коли Хорольська громада знову схиляє голови перед світлою пам’яттю свого Захисника. До Хорольського краю «на щиті» повернувся ще один Герой – Олександр Геннадійович Чистяков, який до останнього залишався вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі.
