Хорольська земля знову в скорботі… У четвер, 26 лютого вона прийняла у своє царство вічного спокою Воїна честі, мужності й незламного духу – Володимира Миколайовича Дудника. Життєвий шлях солдата, стрільця-помічника гранатометника 3-ої окремої штурмової бригади Збройних Сил України обірвалося 21 лютого 2026 року. По фатальному збігу обставин і невблаганної долі трагедія, яка забрала молоде життя Воїна з досвідом бойового медика, сталася на його рідній Луганщині – землі, де промайнули роки його дитинства та юності.
Війна безжально випробовує людські долі, залишаючи по собі не лише зруйновані міста, а й нестерпну тишу чекання. Серед найболючіших її сторінок – історії Воїнів, які довгий час перебували у статусі безвісти зниклих. Для їхніх родин це були місяці й роки між надією та відчаєм, між вірою в диво і страхом почути гірку правду. І лише після проведення ДНК-експертиз настає визначеність – важка, трагічна, невблаганна, але така необхідна.
У кожної війни є свої хроніки болю, але найтяжчими сторінками стають не зруйновані будівлі чи поділені навпіл міста – найтяжчими є імена. Імена тих, чиє життя обірвала російська агресія. Тих, хто вмів любити, жити, творити, працювати, мріяти. Серед цих золотих імен – Ярий Сергій Олександрович, син своєї землі, доброї родини, чесної праці та світлого серця.
Коли йдуть у вічність такі люди, як Федір Федорович, утворюється порожнеча і світ стає меншим, сірим і спустошеним. Для рідних і близьких світ стає тьмяним і порожнім, бо війна жорстоко вбиває і забирає безповоротно. З глибоким сумом повідомляємо, що у найскорботніший день Страсного Великого тижня – страсну п’ятницю, 18 квітня 2025 року на 53 році життя перестало битися серце Героя, відданого сина і Захисника України – Федіра Федоровича Галая.
Затяжна і виснажлива російсько-українська війна не просто безпощадно вбиває. Вона знищує фізично, катує, тисне і морально ламає навіть найміцніших. Навіть до тих, хто сховався за стіною байдужості вона все ближче підкрадається, бо насправді ближче, ніж здається. У війни немає правил, вона вражає жорстокістю, залишаючи глибокі шрами на землі, у душах і серцях людей.
У війни немає жодних правил. Вона вражає жорстокістю і кількістю людських втрат. Вже неможливо осягнути масштаби трагічних наслідків для України та для тих родин, які втратили найближчих і найдорожчих від посягань агресора. Можна повернути окуповані рашистами землі, можна відбудувати зруйновані диким племенем орків міста і села. Біда у тому, що неможливо воскресити із мертвих убитих рашистськими загарбниками людей.
До когорти Воїнів Небесного Легіону долучився сотий захисник із Хорольської громади 38-річний Сергій Анатолійович Киприк.
Прощання із старшим солдатом, механіком-водієм 53-ої окремої механізованої бригади відбулося 9 жовтня 2024 року на площі Т.Г.Шевченка міста Хорола. З жалобною промовою до рідних звернулися секретар міської ради Юлія Бойко, заступник міського голови Валентин Місніченко, староста Вишняківського старостату Анатолій Вовк та класний керівник Ілля Перетяка.
Війна особливо загострила відчуття скороминущості існування та крихкості миру. Війна принесла багато горя, сліз, страждань і біди у кожну українську родину, громаду та сколихнула всю країну. На Хорольщину знову прилетіла чорним круком трагічна, нестерпно болюча звістка. 7 липня 2024 року унаслідок ракетного обстрілу біля села Стецівка Сумського р-ну Сумської обл. загинув наш земляк-військовослужбовець із с.Козубівка Андріївського старостату – Юрій Юрійович Антонь (01.10.1985 р.н.).
Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити із мертвих людські життя. Ще одне людське життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
Війна особливо загострила відчуття короткочасності життя, його крихкості. Короткочасним стало життя молодого Воїна-захисника, який мужньо й героїчно боронив Україну. 2 травня, у велике православне свято Чистого четверга, Хорольську громаду сколихнула трагічна звістка про втрату Захисника-нацгвардійця, нашого земляка, мешканця Штомпелівського старостату – Ковшова Володимира Петровича…
