Війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Вона безжально калічить долі, руйнує сім'ї, стирає часові межі між надією і вічністю, між минулим і сьогоденням, між сном і жорстокою реальністю, між життям і смертю. Особливо нестерпними є звістки, які приходять після довгих місяців, а іноді й років болісного очікування, коли підтверджується загибель тих, кого рідні до останнього вважали живими, кого щодня чекали вдома, молилися за них і вірили в диво.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна безжально калічить долі, руйнує сім'ї, стирає часові межі між надією і вічністю, між минулим і сьогоденням, між сном і жорстокою реальністю, між життям і смертю. Особливо нестерпними є звістки, які приходять після довгих місяців, а іноді й років болісного очікування, коли підтверджується загибель тих, кого рідні до останнього вважали живими, кого щодня чекали вдома, молилися за них і вірили в диво.
Війна принесла забагато лиха у родини Хорольців і мільйонів українців. Вона вривається майже в кожну родину, приходить у кожну громаду, залишаючи порожнечу і нестерпний біль. Сипле білим снігом на скроні матерів, які втратою синів і доньок приречені на довічну чорну скорботу. Осиротілими стають діти й уся українська земля, окроплена людською кровʼю.
Війна не просто забирає життя – вона змінює хід часу й сенс людського буття. Війна – це зламані долі, зранені серця, порожні оселі й мертва тиша там, де мали б звучати голоси. Вона вривається майже в кожну родину, приходить у кожну громаду, залишаючи порожнечу і нестерпний біль. Сипле білим снігом на скроні матерів, які втратою синів і доньок приречені на довічну чорну скорботу. Осиротілими стають діти й уся українська земля, окроплена людською кровʼю.
29-30 вересня 1941 року – дні, які навіки закарбувалися в трагічній пам’яті людства. У Бабиному Яру нацисти вчинили один із найбільших злочинів Другої світової війни: лише за два дні було розстріляно понад 33 тисячі євреїв Києва. Згодом ця земля стала братською могилою для десятків тисяч українців, ромів, військовополонених, представників різних національностей, які стали жертвами гітлерівського терору.
З глибоким сумом сповіщаємо, що 31 травня 2025 року на 48-му році життя перестало битися серце Дорошенко Світлани Володимирівни – адміністратора відділу «ЦНАП» виконавчого комітету Хорольської міської ради. Світлана Володимирівна народилася 15 липня 1976 року в місті Хоролі. Атестат про повну загальну середню освіту отримала у Штомпелівський середній школі.
Новорічні свята прийшли у нашу громаду не з радісною атмосферою і подарунками. Чорні рядки сповіщень про смерть приносять у родини хорольців невтішні звістки про непоправні втрати, а разом з тим – скорботу, біль і сльози. Днями дружина Захисника Талана Віталія Володимировича отримала сповіщення про смерть свого чоловіка, який добровольцем став на захист Батьківщини з перших днів повномасштабної російсько-української війни. Деякий час Герой служив у роті охорони 1-го відділу Лубенського РТЦК та СП.
Новорічні свята прийшли у нашу громаду не з радісною атмосферою і подарунками. Чорні рядки сповіщень про смерть приносять у родини хорольців невтішні звістки про непоправні втрати, а разом з тим – скорботу, біль і сльози. Днями дружина Захисника Талана Віталія Володимировича отримала сповіщення про смерть свого чоловіка, який добровольцем став на захист Батьківщини з перших днів повномасштабної російсько-української війни. Деякий час Герой служив у роті охорони 1-го відділу Лубенського РТЦК та СП.
Шановні мешканці Хорольської міської територіальної громади! Дорогі співвітчизники, земляки!
Щороку в четверту суботу листопада Хорольська громада разом з Україною вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років і масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років. У 2006-му Законом України Голодомор 1932–1933 років визнаний геноцидом Українського народу. У 2024-му День пам’яті жертв голодоморів припадає на 23 листопада.
Воєн без смертей не буває. Проте, кожна українська родина, кожна мати, відправляючи свого сина чи чоловіка на фронт все ж сподівається на краще. Вони вірять, що лихо омене їх дім, що їхні рідні повернуться додому живими та неушкодженими. Та, на превеликий жаль, війна залишає свій трагічний слід у багатьої сім'ях, несучи з собою невимовний біль та скорботу…
