Шановні ветерани, представники старшого покоління Хорольської міської територіальної громади! 1 жовтня у світі відзначають Міжнародний день людей похилого віку, а в Україні – також День ветерана. Ця дата є нагодою висловити щиру вдячність людям старшого покоління за життєвий досвід, мудрість, багаторічну працю та вагомий внесок у розвиток нашої громади й держави.
Є пам’ять, над якою безсилі час, відстань і забуття. Її не стерти роками, не заглушити болем, не викреслити з історії жодними подіями. Бо вона – у серцях матерів і батьків, у сльозах дружин, у дитячих очах, у мовчанні родин, які назавжди залишили за столом порожнє місце. Є імена, які навіки викарбувані в історії України – не чорнилом, а кров’ю, золотом жертовності, честі й незламності. Є подвиги, перед якими безсилі слова: залишається лише схилити голову, завмерти в скорботній тиші й подумки сказати найважливіше – дякуємо за Україну.
Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Останній день літа залишив по собі невимовний біль та чорні хустки скорботи. У серцях людей важкими ударами відлунювали дзвони жалоби, сповіщаючи про ще одну непоправну втрату для Хорольської громади. Знову Клепачівський старостинський округ огорнула скорботна тиша. Знову рідна земля зустріла свого Захисника, який повернувся додому «на щиті». Через понад чотири довгі роки невідомості, болісного й виснажливого очікування, надії та молитов до рідного краю повернувся Сергій Анатолійович Дудар – Воїн зі сталевим чоловічим характером, який до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі.
Серпнева спека воєнного лихоліття продовжує свої криваві жнива, залишаючи по собі невимовний біль, осиротілі родини та чорні хустки скорботи. У серцях людей важкими ударами відлунюють дзвони жалоби, сповіщаючи про ще одну непоправну втрату для Хорольської громади. Знову Клепачівський старостинський округ огорнула скорботна тиша. Знову рідна земля зустрічає свого Захисника, який повертається додому «на щиті».
24 серпня Україна відзначає найбільше державне свято – День Незалежності. Воно встановлене на честь виняткової історичної події – проголошення у 1991 році Верховною Радою Української РСР незалежності України та створення самостійної української держави. Цей акт увінчав тривалий шлях Українського народу до самостійності. Він спирався на Декларацію про суверенітет 16 липня 1990-го, а підтверджений був Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року.
Сьогодні день, коли слова «Ще не вмерла України і слава, і воля» звучать особливо гучно. Для нас це не просто офіційний символ. Це молитва, це клятва, це обіцянка, яку ми даємо один одному щоразу, коли піднімається прапор. Кажуть, що музика може сказати більше за слова. Але коли ці слова – це наш Гімн, вони стають бронею.
Сьогодні, 16 лютого, ми відзначаємо День єднання. Це не просто дата в календарі, це нагадування про те, що коли ми тримаємося разом – ми стаємо непохитною стіною. Це наш спосіб сказати: ми є, ми разом і ми вистоїмо. Ми, українці – це різні міста, різні професії та різні погляди, але одне спільне серце, яке б’ється в унісон. Наша сила в тому, що ми об’єднані спільною метою: жити у вільній, незалежній та мирній країні.
21 листопада 2025 року Хорол знову став місцем єднання пам’яті, болю і незламності. Величний День Гідності та Свободи громада Хорольщини відзначила на священному місці – Алеї Героїв, де викарбувані імена з портретами 140 новітніх Захисників, кращих синів і однієї доньки України із Хорольського краю, які віддали свої життя за волю, честь і мирне майбутнє нашої держави.
