21 листопада 2025 року Хорол знову став місцем єднання пам’яті, болю і незламності. Величний День Гідності та Свободи громада Хорольщини відзначила на священному місці – Алеї Героїв, де викарбувані імена з портретами 140 новітніх Захисників, кращих синів і однієї доньки України із Хорольського краю, які віддали свої життя за волю, честь і мирне майбутнє нашої держави.

Тут, під шурхіт прапорів і тремтіння свічок, зібралися представники місцевої влади на чолі з міським головою Сергієм Волошиним, ветерани російсько-української війни, працівники виконавчого комітету та структурних підрозділів Хорольської міської ради, а також члени Хорольської філії ГО «Сім’ї загиблих учасників бойових дій Полтавщини». Очільник громади разом головою місцевого осередку громадської організації родин загиблих Захисників Надією Данильченко звернулися до присутніх з промовами і закликами берегти пам'ять про подвиг Героїв, бути вдячними за відносно мирне життя в тилу.

Вони стояли поруч – різні покоління, різні професії, але єдині у своєму обов’язку: пам’ятати й не зрадити подвиг тих, хто поклав життя за Україну. Квіти, мов тихе продовження людської вдячності, лягали до банерів з портретами наших славних Героїв-захисників. А разом із ними – вдумлива тиша, крізь яку ніби промовляли Герої: берегти свободу, шанувати гідність, ніколи не втрачати віру. Цей день став нагадуванням, що наша незалежність просякла кровʼю цвіту нації – людей, яких вже не повернути, але яких потрібно памʼятати нинішнім і майбутнім поколінням.

Цього року захід набув ще глибшого змісту, адже поряд із Днем Гідності та Свободи громада вшанувала і 92-гі роковини Голодомору 1932-1933 років – однієї з найчорніших сторінок в історії України. Напередодні Дня памʼяті жертв Голодомору 1932-1933 років і масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років у Хоролі відбувся жалобний захід – загальнодержавна акція «Пам'ять, що рятує: голоси правди» для вшанування пам’яті мільйонів українців, замордованих штучним голодом.

Ведучі заходу – представники відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Оксана Левіна та Анастасія Олексенко провели присутніх крізь сторінки трагічної історії нашого народу, пригадуючи моторошні події та геноцид, який чинила радянська влада проти України. Свічки пам’яті спалахнули одна за одною, мов невгасимі душі мільйонів невинних, що пішли з життя без молитви, без хреста, без останньої надії на порятунок. Їхні муки й страждання – це незагоєна рана на тілі нації, яка перестає боліти лише для тих, хто забув.

Громада зібралася, щоб сказати: пам’ятаємо, вшановуємо, не дозволимо повторити. Дві дати. Дві історії про боротьбу за життя і право бути вільним народом. І сьогодні, коли Україна знову проходить крізь морок страшних випробувань війною, ці події звучать сильніше, ніж будь-коли. Вони нагадують, що гідність – це те, що не можна відібрати, а свобода – це те, за що покладено тіла і душі оборонців. Хорол знову показав: пам’ять жива. А разом із нею живе й Україна.

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ