Повномасштабна війна щодня залишає на українській землі нові рани й забирає тих, хто ще вчора жив, любив, мріяв і чекав зустрічі з рідними. А для їхніх родин найтяжчим випробуванням часто стає не лише втрата, а й очікування – болісне, виснажливе, сповнене надії та страху. Очікування, у якому між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитва, пам’ять і віра у диво. Саме так жила родина Дужик від 20 червня 2026 року. Довгі дні невідомості завершилися найстрашнішим підтвердженням – результатами ДНК-експертизи. Додому, на вічний спочинок, повернувся Захисник України, Воїн із хоробрим серцем – Євген Олександрович Дужик.
У четвер, 4 червня 2026 року, подвір’я Андріївського закладу загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів наповнилося особливою атмосферою. Цього дня тут переплелися радість і хвилювання, усмішки й сльози, адже для школярів завершився ще один навчальний рік, а для випускників пролунав останній шкільний дзвоник – символ прощання з безтурботним дитинством та початку нового життєвого етапу. У школі навчається 74 здобувачі освіти, із яких 8 – випускники, які сьогодні переступили поріг у доросле життя.
Війна – страшна, бо залишає після себе не лише зруйновані і спалені села та міста. Ця лиха сила приносить із собою багато горя та страждань, завжди бере у людства найбільшу ціну. Ми вже навчилися миритися з усіма її наслідками, але навчитися жити «БЕЗ» – практично неможливо. І знову Хорольська громада в смутку та скорботі…
Страшна війна продовжує вести свій кривавий лік. Вона ламає людські долі та приносить з собою лише горе. Щодня ми платимо дуже високу ціну за нашу свободу і незалежність.
У понеділок, 29 грудня Хорольська громада з невимовним болем і тихою молитвою попрощалася зі своїм Захисником – Василем Олександровичем Ричком. У морозному повітрі звучали слова прощання, а серця стискалися від усвідомлення втрати.
Наперекір тривожним реаліям війни, подвір’я 23 закладів загальної середньої освіти Хорольської міської ради знову наповнилися дитячим сміхом, щирими усмішками та радістю зустрічі після літніх канікул. Тут урочисто пролунав Перший дзвоник, який дав старт новому 2025-2026 навчальному року.
В ніч з 28 на 29 липня 2022 року стався один з найбільших російських терактів спрямованих щодо військовополонених – обстріл Волноваської виправної колонії біля селища Оленівка, де утримувались оборонці «Азовсталі». Внаслідок теракту в Оленівці загинуло щонайменше 53 українські захисники та ще 130 дістали поранення різної важкості.
Серед черги трагічних подій в Україні та світі вже немає місця для жодних емоцій, лише пустка і страх перед невідомістю. Через жорстокі злочини терористів стигне кров і німіє серце, розривається душа від нових непоправних втрат. Хорольська громада один за одним проводжає останньою земною дорогою полеглих Героїв, які вступили в нерівний двобій із кривавим агресором та з честю виконали свій військовий обов’язок.
Хорольська громада 21 червня знову попрощалася із Героями, які загинули у пеклі страшної за масштабами і наслідками російсько-української війни. Нестерпний потрійний біль для рідних і всієї громади. У чорному літописі борців за незалежність України золотими літерами викарбувано імена ще трьох загиблих Героїв із Хорольського краю: Улянка Сергія Васильовича, Пономаренка Романа Юрійовича та Тихоненка Андрія Валерійовича.
Багатоголосим ехом прокотилася страшна звістка по Хорольському краю. Ми знову втратили ще трьох відважних Героїв України, які до останнього подиху боронили рідну землю від російських окупантів. 10 травня 2022 року Хорольська громада провела в останню путь до Небесного легіону Героїв України своїх земляків – Гапулу Юрія Вікторовича та Рябича Дмитра Миколайовича, які служили разом і загинули в одному бою 6 травня.
