Серед черги трагічних подій в Україні та світі вже немає місця для жодних емоцій, лише пустка і страх перед невідомістю. Через жорстокі злочини терористів стигне кров і німіє серце, розривається душа від нових непоправних втрат. Хорольська громада один за одним проводжає останньою земною дорогою полеглих Героїв, які вступили в нерівний двобій із кривавим агресором та з честю виконали свій військовий обов’язок.
Повернувся на вічний спочинок наш земляк-військовослужбовець із с.Штомпелівка Віталій Володимирович Великий, який поліг смертю хоробрих в бою за Україну. 6 жовтня 2023 року поблизу селища Золота Нива Великоновосілківської селищної громади Волноваського району Донецької області мужній Воїн прийняв останній бій, стримуючи атаки противника.
Траурна церемонія прощання відбулася 11 жовтня 2023 року в середмісті на площі Тараса Шевченка, де велелюдна громада оплакувала тіло молодого 37-річного Воїна. Підтримали рідних на жалобному церемоніалі та на Алеї Слави: міський голова Сергій Волошин, голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко, секретар міської ради Юлія Бойко, заступник командира 58 ОМБр, підполковник В’ячеслав Саврацький та староста Староаврамівського старостинського округу Анатолій Шило. Заупокійну літію за новопреставленим солдатом на скорботній площі та чин похорону на Алеї Слави провели військовий священник, отець Павло та Благочинний Хорольського і Семенівського церковного округу Полтавської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей, отець Іван Сушінець.
Народився Віталій 22.11.1985 у с.Семенівка Великобагачанського р-ну на Полтавщині. На початку 90-х років разом із мамою Людмилою Миколаївною Вовк, старшими братом Анатолієм та сестричкою Наталією переїхали на постійне місце проживання у с.Штомпелівка. Мамі довелося тяжко працювати, щоб прогодувати трьох дітей. Самотужки їй вдалося виховати хороших людей, помічників, а найменший син став Героєм. Дитинство і юність Віталія промайнули в с.Штомпелівка. У місцевій школі закінчив 9 класів та закінчив водійські курси у Хорольській ДОСААФ. Далі – строкова служба в рядах української армії. Пройшов військову підготовку і вишкіл у ракетно-зенітних військах військової частин, що дислокується у віддаленому від столиці військовому містечку поблизу с.Дівички Бориспільського району. Вогонь запеклих не пече! Під таким гаслом Віталій здобув первинну військову підготовку, навчившись управляти новітніми артилерійськими комплексами та ракетами наземного базування. 1,5 роки служби в армії забезпечили молодому, гарному юнаку близько 1,9 м зросту не лише здобуття військово-облікової спеціальності, а й відмінного фізичного та морального загартування. Після демобілізації Віталій Володимирович розпочав трудову діяльність, спробувавши свої сили і професійні навички в різних сферах. Перші трудові сходи почав із роботи в цехах Хорольського молококонсервного комбінату дитячих продуктів. Шукав кращого життя в столиці, працюючи в різних будівельних організаціях. Працював на будівництві в містах Бердичів та Бердянськ. Останні роки трудився в дорожньо-будівельній компанії, будуючи головні автомагістралі країни. З особистим життям не склалося, не судилося долею мати діток. Але за свій обірваний окупантами вік він встиг пройти короткий, але гідний шлях справжнього Воїна.
11.06.2023 року Віталій Володимирович був призваний по мобілізації 1-м відділом Лубенського РТЦК та СП. Пройшов навчання на 242-му загальновійськовому полігоні на Чернігівщині, відомому як Гончарівський військовий полігон у складі в/ч А3321. Згодом пройшов додаткову військову підготовку на Рівненщині.
Сержант, командир 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 1-ої стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, в/ч А1376, 22.11.1985 р.н., був призваний на військову службу по мобілізації 11.06.2023. Перше бойове хрещення мужній Захисник пройшов 18.09.2023 у прифронтовому містечку Курахове поблизу м.Донецьк. На 19-й день після прибуття на передову командир відділення загинув на визволеній від окупантів землі. Як розповів заступник командира бригади, Віталій поліг смертю хоробрих як справжній Герой. Успішно виконавши бойового завдання по зачистці звільненого селища Золота Нива, командир відділення виводив свою групу піхотинців. Помітивши окупантів, наші визволителі захопили в полон п’ятьох рашистів. Непомічений шостий несподівано кинув гранату і Віталій блискавично зреагував, прикривши собою побратимів.
Останнє повідомлення Віталій надіслав 5 жовтня о 9:45 ранку сестричці Наталії «Привіт. У мене все добре». А далі мертва тиша і надія на те, що він живий і ще вийде на зв’язок. Усі сподівання розбилися в той момент, коли сім’я отримала сповіщення про смерть. Російські ординці продовжують топтати українські землі й нищать цвіт української нації. Таке не пробачать ні наше, ні прийдешні покоління.
Схиляємо голови у невимовній скорботі та розділяємо біль гіркої втрати з рідними полеглого Героя. Висловлюємо щирі співчуття мамі – Людмилі Миколаївні Вовк, старшому брату – Анатолію Миколайовичу Вовку, сестрі – Наталії Володимирівні та племіннику – Єгору Логвіновим, дядькам – Сергію Миколайовичу та Івану Миколайовичу Вовкам, тітці – Олені Миколаївні Ванжі, двоюрідним братам і сестрам – Богдану, Владиславу, Марині та Дарині Вовкам, Таїсії та Лілії Ванжам, рідним, друзям та бойовим побратимам.
Поховали тіло молодого сержанта на Алеї Слави, що на центральному кладовищі в м.Хорол, поруч із 14-ма могилами новітніх Героїв. На честь Воїна Віталія пролунав трикратний салют почесної варти, пронизавши простір страшними звуками вогнепальної зброї, які постійно чують наші захисники на передовій лінії фронту.
Доземний уклін Тобі та вічна пам’ять, наш Славний Герою! Ти вічно житимеш у наших серцях і будеш легендою для нових поколінь.
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
