Повномасштабна війна щодня залишає криваві рани на українській землі, забираючи найкращих синів і дочок нашого народу. Для багатьох родин час зупинився у страшній невідомості – між надією та болем, між молитвами про диво і страхом почути найтяжчу звістку. Місяці очікування, пошуків і безсонних ночей стали нестерпним випробуванням для рідних Захисників, які зникли безвісти під час виконання бойових завдань.
Війна безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Дні, тижні, місяці, які складаються в роки чекання стають нестерпним випробуванням для родин, чиї сини, чоловіки, батьки вважалися безвісти зниклими. Вони жили вірою, що рідний голос ще озветься, що диво повернення стане реальністю.
Віками пам’ятатиме Хорольська громада та вся Україна той нестерпний біль від втрат, що все частіше озивається жалобою і молитвами за загиблими Воїнами. Особливо болісну втрату зазнала сім'я та друзі після трагічної загибелі мешканця міста Хорола в статусі внутрішньо переміщеної особи, солдата Євгенія Вікторовича Лук’янченка. Не лише від кулі ворога гинуть наші Захисники, а й від масованих ракетних обстрілів ще на етапі їх підготовки до зіткнення з ворогом на передовій лінії оборони.
Днями Хорольська громада отримала чорну звістку з військової частини про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Пекучий біль втрати на Курщині нашого земляка військовослужбовця ЗСУ, командира танка Олександра Олексійовича Качаненка стискає серце невимовним болем. У Хорольську громаду все частіше надходять моторошні звістки – сповіщення про загибель тих, хто мав би ще жити і жити. Загибель молодих людей у розквіті сил – це непоправна втрата не лише для нашої громади, але і для України.
У перший день кожного нового року в Україні та світі відзначається Всесвітній день миру (World Day of Peace). Це символічно значимий день, адже Україна переживає чи ненайстрашніші лихоліття в своїй історії. У цей день віряни різних релігійних конфесій звертаються з молитвами до Бога, щоб відновився мир на Землі та припинилися всі кровопролитні війни на всіх континентах.
Воїни-захисники під розкаленим серпневим сонцем, у запеклих боях і на межі надлюдських можливостей продовжують боронити Батьківщину. Понад 530 днів вони тримають оборону в масштабній російсько-українській війні. Усі ж ми не повинні припиняти підтримувати нашу армію і всебічно допомагати, адже навіть найменший донат має велику цінність і вагу у вирішальній битві з російськими окупантами.
Щиро вітаю Вас з великим християнським святом Святого Входу Господнього в Єрусалим, або, як його ще називають у народі – Вербною Неділею. Це свято споконвіку символізує життєву силу, зміцнює нашу віру в перемогу миру і справедливості, спонукає до добрих справ і вчинків, наповнює наші душі надією на оновлення і зміни на краще.
Увесь світ насторожений і в тривозі через можливу агресію Росії. Україна першою опинилася під загрозою ймовірного військового вторгнення. З молитвами у серці та вірою в здоровий глузд весь світ і Україна сподівається на те, що погрози кремльовської Росії не стануть реальністю. Жахливою і страшною реальністю для кожного куточка України, для кожної людини, для всього світу.
14 жовтня у середмісті відбулися урочистості з нагоди відзначення потрійного свята. Мешканці Хорольської міської територіальної громади гучно відзначили День захисників і захисниць України, День українського козацтва та свято Покрови Пресвятої Богородиці. Почесну місію урочистого відкриття свята традиційно виконав Хорольський міський голова Сергій Волошин.
