Пекучий біль втрати на Курщині нашого земляка військовослужбовця ЗСУ, командира танка Олександра Олексійовича Качаненка стискає серце невимовним болем. У Хорольську громаду все частіше надходять моторошні звістки – сповіщення про загибель тих, хто мав би ще жити і жити. Загибель молодих людей у розквіті сил – це непоправна втрата не лише для нашої громади, але і для України.
Сталевий кулак Збройних Сил України – це славний Легіон танкових військ, що гідно дає по зубах ворожій армії російських окупантів. Російсько-українська війна продемонструвала безліч прикладів мужності українських воїнів-танкістів. Серед них багато танкістів, доля яких на війні дуже показова, а часом трагічна – в полон їх не беруть, а в разі ураження ворожим вогнем танк стає братською могилою для екіпажу.
Війна – найжахливіший винахід людства. Вона вбиває, ламає людські долі, розділяє близьких людей, розкидає по світу, змушує їх залишати домівки, змінювати звичний уклад життя. Щоразу, після трагічних звісток з фронту про загибель наших Героїв-захисників, холоне в жилах кров і стискається серце від жалю. Пригнічує і жахає моторошне усвідомлення того, що ми втрачаємо назавжди і безповоротно найкращих із людей…
Війна особливо загострила відчуття короткочасності життя, його крихкості. Короткочасним стало й життя молодого Воїна, який мужньо й героїчно боронив Україну. 2 травня, у велике православне свято Чистого четверга, Хорольську громаду сколихнула трагічна звістка про втрату Захисника, нашого земляка, мешканця Штомпелівського старостату – Ковшова Володимира Петровича.
Указом Президента України «Про відзначення державними нагородами України» від 24.11.2023 №775/2023 нашого земляка-військовослужбовця із із с.Стайки Староаврамівського старостату, солдата Олександра Вікторовича Кафтанова (17.07.1976 р.н.) відзначено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Білими лебедями відлітають у простір незвіданих світів наші Захисники, земне життя яких безжально забирає російський агресор. За кожною смертю – ціла історія безповоротно втраченого людського життя, зламана доля, обірваний вік, невиліковні й до нестерпності болючі рани втрат для найрідніших і найближчих людей. Це втрати, які неможливо осягнути не лише рідним. Це біль всієї України, яка втрачає кращих синів і доньок України, цвіт нації.
Білими лебедями відлітають у простір незвіданих світів наші Захисники, земне життя яких безжально забирає російський агресор. За кожною смертю – ціла історія безповоротно втраченого людського життя, зламана доля, обірваний вік, невиліковні й до нестерпності болючі рани втрат для найрідніших і найближчих людей.
Хорольська громада знову в жалобі за загиблим земляком із села Новоаврамівки – Олександром Івановичем Васецьким, який повертається із поля бою «на щиті». Гинуть кращі сини України і нашої громади, відлітаючи у вічність журавлиним ключем без вороття. Ціною власного життя вони наближають перемогу і роблять все можливе і навіть неможливе, щоб звільнити Україну і українців від російської неволі.
Хорольська громада знову в жалобі за загиблим земляком із села Новоаврамівки – Олександром Івановичем Васецьким, який повертається із поля бою «на щиті». Гинуть кращі сини України і нашої громади, відлітаючи у вічність журавлиним ключем без вороття. Ціною власного життя вони наближають перемогу і роблять все можливе і навіть неможливе, щоб звільнити Україну і українців від російської неволі.
На вогневому рубежі Бахмутської лінії фронту загинув наш земляк-військовослужбовець із с.Покровська Багачка – Роман Михайлович Зуб. 2 жовтня трагічна звістка донеслась із Донбасу на Хорольщину і полином гірчить ще одна важка втрата. Хорольська громада зібралася 4 жовтня на площі Шевченка, аби провести у засвіти ще одного полеглого Героя. На щиті повернулися з поля бою на Хорольщину 54 Воїни світла, відважні борці за незалежність Україну. 54 титани Небесного воїнства навічно триматимуть небо над нами. Втім, доля багатьох земляків-військовослужбовців досі залишається невідомою…
