Війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Вона безжально калічить долі, руйнує сім'ї, стирає часові межі між надією і вічністю, між минулим і сьогоденням, між сном і жорстокою реальністю, між життям і смертю. Особливо нестерпними є звістки, які приходять після довгих місяців, а іноді й років болісного очікування, коли підтверджується загибель тих, кого рідні до останнього вважали живими, кого щодня чекали вдома, молилися за них і вірили в диво.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна безжально калічить долі, руйнує сім'ї, стирає часові межі між надією і вічністю, між минулим і сьогоденням, між сном і жорстокою реальністю, між життям і смертю. Особливо нестерпними є звістки, які приходять після довгих місяців, а іноді й років болісного очікування, коли підтверджується загибель тих, кого рідні до останнього вважали живими, кого щодня чекали вдома, молилися за них і вірили в диво.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
Іноземців та осіб без громадянства, крім громадян російської федерації, які мають посвідку на тимчасове проживання, строк звернення за обміном якої настав після 24 лютого 2022 р., очікують важливі зміни. Після початку повномасштабного вторгнення, з огляду на безпекову ситуацію та з метою захисту прав іноземців, було запроваджено тимчасові послаблення.
У день, коли слово «пам’ять» звучить особливо проникливо, Хорол схилив голови в глибокій скорботі й безмежній вдячності. 17 квітня 2026 року Алею Героїв доповнено конструкціями з портретами 30 полеглих Захисників – відданих синів України, які поклали своє життя за її свободу і гідне майбутнє. Ця урочиста й водночас щемлива подія об’єднала Хорольську громаду у спільній скорботі та глибокій пошані.
У кожної війни є свої хроніки болю, але найтяжчими сторінками стають не зруйновані будівлі чи поділені навпіл міста – найтяжчими є імена. Імена тих, чиє життя обірвала російська агресія. Тих, хто вмів любити, жити, творити, працювати, мріяти. Серед цих золотих імен – Ярий Сергій Олександрович, син своєї землі, доброї родини, чесної праці та світлого серця.
Війна безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Дні, тижні, місяці, які складаються в роки чекання стають нестерпним випробуванням для родин, чиї сини, чоловіки, батьки вважалися безвісти зниклими. Вони жили вірою, що рідний голос ще озветься, що диво повернення стане реальністю.
Війна безжально випробовує нас на міцність, загострює відчуття короткочасності людського життя й крихкості миру у світі, який досі не спромігся зупинити російський тероризм. Чорні звістки одна за одною приходять у Хорольську громаду – повертаються додому наші Герої, які тривалий час вважалися безвісти зниклими. Їхні імена стають символами мужності, братерства та самопожертви. Ще один син України, наш земляк – Вакуленко Роман Вікторович, уродженець села Штомпелівка, повернувся додому «на щиті».
Війна безжально випробовує нас на міцність, загострює відчуття короткочасності людського життя й крихкості миру у світі, який досі не спромігся зупинити російський тероризм. Чорні звістки одна за одною приходять у Хорольську громаду – повертаються додому наші Герої, які тривалий час вважалися безвісти зниклими. Їхні імена стають символами мужності, братерства та самопожертви. Ще один син України, наш земляк – Вакуленко Роман Вікторович, уродженець села Штомпелівка, повертається додому «на щиті».
