Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Повномасштабна війна щодня розтинає українську землю глибокими кривавими ранами, вириваючи з життя найкращих синів і дочок нашого народу. У чорному полум’ї війни згасають людські долі, а в серцях рідних назавжди оселяються невимовний біль, тривога й виснажливе чекання. Для багатьох родин час завмер у страшній невідомості – між крихкою надією на диво і пекучим страхом почути звістку, від якої холоне душа. Довгі місяці пошуків, молитв і безсонних ночей стали важким хрестом для тих, чиї рідні зникли безвісти, захищаючи Україну від жорстокого рашистського ворога.
Повномасштабна війна щодня залишає криваві рани на українській землі, забираючи найкращих синів і дочок нашого народу. Для багатьох родин час зупинився у страшній невідомості – між надією та болем, між молитвами про диво і страхом почути найтяжчу звістку. Місяці очікування, пошуків і безсонних ночей стали нестерпним випробуванням для рідних Захисників, які зникли безвісти під час виконання бойових завдань.
Все стало марне в той найстрашніший день для всіх українців, коли війна вже не просто звучала десь за обрієм, а увірвалась у життя майже кожного українця. Найстрашнішими наслідками війни і відгуками її глибинної трагедії стали людські втрати. Хорольська громада втратила ще одного Героя, Захисника України, вірного сина рідної землі – Володимира Івановича Духна.
Російський агресор приніс українському народові стаждання й нелюдські випробування, що досі не знав цивілізований світ і донині не усвідомив ціну непоправних неосяжних втрат. Стоголосим ехом людського болю, страхів, страждань, розпачу і мук доносяться із фрону трагічні звістки про втрату наших Героїв-захисників. Більше двох довгих років, з 30 травня 2022 року, невідомою була доля лікаря-травматолога з Хорольщини Сергія Івановича Тараненка.
Шановні мешканці Хорольської міської територіальної громади, внутрішньо переміщені особи!
Настав час відкласти всі свої повсякденні справи та прийти на символічно значиме зібрання громади, аби глибоко вшанувати пам'ять полеглого Героя й гідно провести його останньою земною дорогою. Не може бути жодних виправдань типу "немає часу, змоги, є більш нагальні й термінові справи чи інші плани".
Хорольська громада знову в жалобі за загиблим земляком із села Новоаврамівки – Олександром Івановичем Васецьким, який повертається із поля бою «на щиті». Гинуть кращі сини України і нашої громади, відлітаючи у вічність журавлиним ключем без вороття. Ціною власного життя вони наближають перемогу і роблять все можливе і навіть неможливе, щоб звільнити Україну і українців від російської неволі.
Шановні мешканці Хорольської міської територіальної громади, внутрішньо переміщені особи!
Настав час відкласти всі свої повсякденні справи та прийти на символічно значиме зібрання громади, аби глибоко вшанувати пам'ять полеглого Героя та гідно провести його останньою земною дорогою. Не може бути жодних виправдань типу "немає часу, змоги, є більш нагальні й термінові справи чи інші плани".
Хорольська громада знову в жалобі за загиблим земляком із села Новоаврамівки – Олександром Івановичем Васецьким, який повертається із поля бою «на щиті». Гинуть кращі сини України і нашої громади, відлітаючи у вічність журавлиним ключем без вороття. Ціною власного життя вони наближають перемогу і роблять все можливе і навіть неможливе, щоб звільнити Україну і українців від російської неволі.
