Війна щодня залишає глибокі, невиліковні рани в самому серці українського народу. Вона забирає найкращих, цвіт нашої нації, тих, хто став щитом на захисті рідної землі. Та найважче, найстрашніше випробування для люблячих сердець – це бездонне темне провалля невідомості. Це той пекучий вогонь, який роками тримає рідних між крихкою надією та глухим відчаєм, коли кожен телефонний дзвінок змушує стискатися душу.
Війна щодня залишає глибокі рани в серці українського народу. Найважче випробування – це невідомість, яка роками тримає рідних між надією та відчаєм. На жаль, ще одна історія очікування завершилася страшною звісткою. Хорольська громада з болем повідомляє про загибель мужнього Захисника України, уродженця села Садове Вишневого старостинського округу – Валентина Миколайовича Пильченка (14.07.1986 р.н.), який віддав своє життя за свободу та незалежність рідної держави.
Повномасштабна війна щодня залишає криваві рани на українській землі, забираючи найкращих синів і дочок нашого народу. Для багатьох родин час зупинився у страшній невідомості – між надією та болем, між молитвами про диво і страхом почути найтяжчу звістку. Місяці очікування, пошуків і безсонних ночей стали нестерпним випробуванням для рідних Захисників, які зникли безвісти під час виконання бойових завдань.
У тиші, що звучала гучніше за будь-які слова, відбулася подія, яку неможливо виміряти ані часом, ані звичними людськими відчуттями. Подія, де біль і гордість стояли поруч, тримаючись за руки, відбулася в адміністративному приміщенні Хорольської міської ради. Відбулося урочисте вручення державної нагороди тому, хто вже не прийде, але назавжди залишиться в нашій пам’яті і стукоті сердець.
Світлі дні Великоднього передзвоння, що мали б нести надію, мир і духовне оновлення, знову оповиті невимовним болем страшної війни. Напередодні Вербної неділі Хорольську громаду пронизала чергова чорна звістка, від якої стискається серце й холоне душа. У середу, 1 квітня 2026 року, на бойовій позиції у Краматорському р-ні Донецької обл., до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі, героїчно загинув солдат-піхотинець, стрілець-помічник гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону 143-ї окремої механізованої бригади ЗСУ – Ярослав Олександрович Терентєв.
У четвер, 26 березня, Хорольська громада разом з усією національною спільнотою з гордістю та глибокою шаною відзначає професійне свято незламних Воїнів – День Національної гвардії України. Ця структура стала одним із перших і найміцніших бар'єрів на шляху ворожої агресії.
Українська земля знову схилила голову в пошані перед мужністю свого сина – Воїна, який, пройшовши крізь найжорстокіші випробування війни, навіки вписав своє ім’я у літопис незламності нашого народу. Відповідно до Указу Президента України від 04.12.2025 №882/2025 «Про відзначення державними нагородами України» солдата Станіслава Федосійовича Новоселецького посмертно нагороджено медаллю «За військову службу Україні».
Хорольська громада з глибоким сумом і невимовним болем у серці отримала трагічну звістку про смерть ще одного Героя. У перший день весни, 1 березня 2026 року, під час проходження військової служби на Харківщині зупинилося серце Захисника України Ніколенка Олександра Олександровича. Ще один вірний син української землі поповнив небесне військо Героїв, які віддали свої сили, здоров’я і життя за свободу та незалежність рідної держави. Йому назавжди залишиться 55…
Березень не припиняє свій кривавий ритм війни, і ще одному Герою Хорольщини віддали данину пам’яті. Хорольське земляцтво зібралося на площі скорботи біля пам’ятника Великому Кобзарю, аби з воїнськими почестями та за православними традиціями провести в останню земну дорогу новопреставленого солдата Сергія Григоровича Рідкоборода.
Хорольська громада знову в жалобі через біль непоправної втрати. Лютий не припиняє свій кривавий ритм війни, і ще одна гірка звістка стискає серця небайдужих. Після двох років болісної невідомості додому «на щиті» повертається наш земляк з села Вишняки, мужній Захисник України – Рідкобород Сергій Григорович.
