Жовтень – це місяць, коли українська земля згадує одну з найтрагічніших і водночас найважливіших сторінок своєї історії. Ми вшановуємо дві пам’ятні дати, які нагадують нам про ціну свободи, цінність кожного людського життя та страшну небезпеку тоталітарного зла. 82 роки тому українські міста й села були остаточно звільнені від нацистських окупантів. Друга світова війна пройшлася полум’ям крізь кожну українську родину, залишивши по собі мільйони зруйнованих доль, спалені містечка та запеклі бої за кожен метр рідної землі. Внесок українського народу в розгром нацизму – значний та безцінний.
Нещодавно уряд розширив коло осіб, які мають право на додаткову винагороду в розмірі 50 тисяч гривень на місяць після звільнення з полону. Тепер ця норма поширюється не лише на військовослужбовців, а й на поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Є події, над якими не владний час. Є імена, які не можна забути. Є місця, де минуле говорить до нас мовчанням меморіалів і братських могил.
Є пам’ять, яку не здатен стерти час. Є імена, що назавжди вписані золотими літерами в історію рідного Хорольського краю та України. Є обличчя Героїв, які тепер дивляться на нас із меморіальних плит, нагадуючи про найвищу ціну свободи – людське життя.
Є місця, де затихає повсякденна метушня і кожне ім’я Героя промовляє голосніше за слова. Це священні місця, де кожен погляд із гранітної плити нагадує нам про найвищу ціну свободи. Для Староаврамівки таким сакральним місцем пам’яті стала Алея Слави – простір, де навічно залишаються поруч із земляками ті, хто віддав власне життя за Україну.
Є місця, де тиша промовляє голосніше за слова. Є імена, які час не здатен стерти. Є подвиг, що назавжди залишається у пам’яті народу. Саме таким місцем відтепер є Алея Героїв у Петракіївці Вишневого старостинського округу, де 3 вересня 2026 року відкрили меморіальні дошки на честь полеглих Захисників України – Олександра Анатолійовича Микитенка та Олександра Івановича Кузнецова.
Останній день літа залишив по собі невимовний біль та чорні хустки скорботи. У серцях людей важкими ударами відлунювали дзвони жалоби, сповіщаючи про ще одну непоправну втрату для Хорольської громади. Знову Клепачівський старостинський округ огорнула скорботна тиша. Знову рідна земля зустріла свого Захисника, який повернувся додому «на щиті». Через понад чотири довгі роки невідомості, болісного й виснажливого очікування, надії та молитов до рідного краю повернувся Сергій Анатолійович Дудар – Воїн зі сталевим чоловічим характером, який до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі.
Війна щодня кривавими рядками вписує в новітню історію України імена тих, хто став незламним щитом між світлом і темрявою, між добром і злом, між свободою і поневоленням. І найболючіше усвідомлювати, що в цьому кривавому горнилі російсько-української війн ми втрачаємо найкращих – мужніх синів України, її гордість і цвіт, тих, кому ще належало жити, любити, ростити дітей і творити майбутнє незалежної держави.
У п’ятницю, 28 серпня 2026 року, хорольське земляцтво зібралося у центрі міста Хорола, аби гідно вшанувати пам’ять полеглих Захисників Хорольщини та України. З нагоди Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, відбувся комеморативний захід з нагоди відкриття нових портретів військовослужбовців на Галереї Героїв.
Є життя, що лишають по собі не просто спогади, а глибокий, невиліковний слід у душах усіх, хто мав щастя бути поруч. Саме таким був шлях Віктора Петровича Кириченка – сина Хорольської землі, люблячого батька, надійного брата, вірного друга та мужнього Захисника України.
