Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
День вшанування пам’яті загиблих медичних працівників України, які віддали життя, виконуючи свій професійний обов’язок, щороку відзначається 10 липня. Цю пам’ятну дату започатковано у 2025 році за ініціативи команди Відзнаки «Орден Святого Пантелеймона» у співпраці з громадськими організаціями та медичною спільнотою. Щороку цього дня о 14:00 по всій країні завмирає мить у молитовному мовчанні на знак шани й вдячності тим, хто до останнього подиху рятував життя інших.
Є події, які зупиняють час... У вівторок, 30 червня 2026 року, в залі засідань адміністративного приміщення Хорольської міської ради відбулася особлива церемонія, сповнена глибокого смутку, невимовної вдячності та гордості за незламних синів України. Родинам трьох полеглих Захисників Хорольської міської територіальної громади посмертно вручено високі державні нагороди – символи безмежної мужності, хоробрості, військової звитяги та жертовного служіння українському народові.
Ридає матінка-земля вже не слізьми, а кривавими потоками рік… Чорнокрила війна безжально вириває з життя найкращих синів України, цвіт нації, тих, кому ще б жити, мріяти, кохати й творити гідне майбутнє рідної держави. Нестерпний біль і невимовна скорбота знову огорнули Хорольську громаду, а Україна втратила ще одного свого вірного Захисника, уродженця села Попівка Новоаврамівського старостату, юного Героя – Богдана Володимировича Шукліна.
Ридає матінка-земля вже не слізьми, а кривавими потоками рік… Чорнокрила війна безжально вириває з життя найкращих синів України, цвіт нації, тих, кому ще б жити, мріяти, кохати й творити гідне майбутнє рідної держави. Нестерпний біль і невимовна скорбота знову огорнули Хорольську громаду, а Україна втратила ще одного свого вірного Захисника, уродженця села Попівка Новоаврамівського старостату, юного Героя – Богдана Володимировича Шукліна.
Хорольська громада з глибоким болем і водночас із невимовною гордістю схиляє голови перед світлою пам’яттю своїх відданих синів – молодшого сержанта Олександра Анатолійовича Микитенка та солдата Геннадія Григоровича Лісничого. За проявлену особисту мужність, стійкість духу, вірність військовій присязі та безпосередню участь у бойових діях наші Захисники посмертно удостоєні високих відомчих бойових нагород – почесних нагрудних знаків «Комбатантський Хрест» та нагрудних знаків «Честь та пам’ять».
Зимове небо сипле не снігом, а тисне важкими похмурими хмарами, наче збирається пролити сльози смутку за тими, кого забрала кривава російсько-українська війна. Війна не зупиняється – у її безжальному палаючому горнилі продовжують обриватися людські життя. З невимовним болем втрати й тугою велелюдна громада Хорольщини провела у засвіти останньою земною дорогою мужнього Воїна-захисника – Силку Валерія Володимировича.
Війна забирає найцінніше – життя людей, руйнує долі та спустошує серця родин, залишаючи після себе невимовний біль і спогади, які у пам’яті тавруються назавжди і не стираються часом. Кожен похований Воїн – це нагадування про масштаби страшної кровопролитної війни, яка триває на нашій землі не 4, а майже 12 років. Втрати рахуються не лише цифрами, а людськими життями, розбитими планами, мріями та надіями.
Війна забирає найцінніше – життя людей, руйнує долі та спустошує серця родин, залишаючи після себе невимовний біль і спогади, які у пам’яті тавруються назавжди і не стираються часом. Кожен похований Воїн – це нагадування про масштаби страшної кровопролитної війни, яка триває на нашій землі не 4, а майже 12 років. Втрати рахуються не лише цифрами, а людськими життями, розбитими планами, мріями та надіями. Наш полеглий земляк-військовослужбовець із Покровськобагачанського старостату (Райківщини) Лісничий Геннадій Григорович став частиною тієї величезної, неосяжної людською свідомістю ціни, яку платить Україна за право бути вільною.
