Хорольська громада схиляє голови у глибокій скорботі та невимовній вдячності перед світлою пам’яттю мужнього Захисника України – Савченка Тараса Васильовича, якого Указом Президента України від 10 лютого 2026 року №107/2026 удостоєно високої державної нагороди – ордену «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Білим цвітом, що тихо облітає з дерев, і першим теплом весняного сонця Хорольщина зустрічає свого полеглого Захисника – Владислава Олеговича Олійніченка. Йому назавжди лише двадцять… Вік, у якому тільки починають будувати мрії, тільки починається пізнання світу й доросле життя. Він же віддав своє життя за свободу рідної землі, за Україну, за кожного з нас.

Не встигає висихати рясно окроплена сльозами площа Тараса Шевченка у середмісті Хорола, де громада знову і знову схиляється в скорботі перед світлою пам’яттю своїх мужніх синів, вірних Захисників України. Ще одна болюча звістка чорним крилом торкнулася серця Хорольщини. Через півтора року невідомості, довгих молитов і болісного чекання, «на щиті» повертається додому Герой – Віктор Юрійович Гуменний.

Ще одна болюча звістка чорним крилом торкнулася Хорольської громади. Ще одне серце, сповнене любові до рідної землі, перестало битися заради нашого мирного завтра. Білим соколом злетів у небесну даль, поповнивши лави Небесного війська, мужній захисник України, вірний син своєї Батьківщини – Олександр Іванович Кузнецов.

Хорольська громада знову в глибокій жалобі. Війна забирає найкращих – тих, хто мав «золоті руки», добре серце та невичерпну відданість рідній землі. Війна не просто безпощадно вбиває, вона руйнує і морально ламає навіть тих, хто здається сильним, міцним і незламним. Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю нашого земляка, вірного сина України – Євгенія Вікторовича Яненка.

Немов білим журавлиним ключем, що розтинає небесну блакить, повертаються у рідний Хорольський край Захисники – ті, хто віддав найдорожче за свободу Батьківщини. Вони йдуть у вічність тихим кроком безсмертя, але назавжди залишаються у серцях живих. У переддень Великодніх свят, під скорботні звуки церковних передзвонів, Хорольська громада проведе в останню путь ще одного з найкращих синів України – Ігоря Івановича Зайця.

Світлі дні Великоднього передзвоння, що мали б нести надію, мир і духовне оновлення, знову оповиті невимовним болем страшної війни. Напередодні Вербної неділі Хорольську громаду пронизала чергова чорна звістка, від якої стискається серце й холоне душа. 

Бувають люди, чиє життя – це цілий всесвіт, сповнений знань, доріг і безмежної любові до рідної землі. Саме таким був наш земляк-військовослужбовець, уродженець міста Хорола – Олександр Олександрович Ніколенко. Людина честі, інтелекту та незламної волі. Ще один вірний син української землі поповнив небесне військо Героїв, які віддали свої сили, здоров’я і життя за свободу та незалежність рідної держави.

Дорогою честі повертається з фронтових рубежів у безсмертя Герой, який загартувався в запеклих боях і став не просто Воїном, а легендою. Ще одна болюча втрата чорним крилом торкнулася Хорольської землі – у скорботі схиляємо голови перед світлою пам’яттю Андрія Олександровича Папія, уродженця села Ялосовецьке.

Хорольська громада знову в жалобі через біль непоправної втрати. Лютий не припиняє свій кривавий ритм війни, і ще одна гірка звістка стискає серця небайдужих. Після двох років болісної невідомості додому «на щиті» повертається наш земляк з села Вишняки, мужній Захисник України – Рідкобород Сергій Григорович.