Є втрати, перед якими безсилими стають слова. Є людські долі, в яких війна безжально перегортає останню сторінку тоді, коли життя лише починає розквітати. Є імена, які назавжди стають частиною історії нескореної України, бо за ними – не просто подвиг, а найвища ціна свободи, сплачена власним життям. країна тримається на мужності своїх Захисників і Захисниць. Вони стали щитом між рідною землею та ворогом, між нашим сьогоденням і майбутнім наступних поколінь.
Щиро вітаю вас із професійним святом – Всеукраїнським днем працівників культури та майстрів народного мистецтва! Українська культура – це невичерпне джерело духовної сили нашого народу, безцінний скарб національної спадщини, живий зв’язок між поколіннями та міцний фундамент нашої державності. Упродовж століть вона формувала національну свідомість, зберігала історичну пам’ять, утверджувала самобутність української нації та надихала на боротьбу за свободу й незалежність.
Є біль, який не вщухає з роками… Є подвиг, над яким не владний час… Є імена, що назавжди вписані кров’ю в героїчний літопис української незламності. У День Десантно-штурмових військ Збройних Сил України Хорольська громада з глибокою скорботою, безмежною вдячністю та молитвою на вустах схиляє голови перед світлою пам’яттю Воїнів-десантників усіх поколінь, які віддали найдорожче – власне життя за свободу, незалежність і майбутнє нашої країни.
Війна забирає найцінніше – людські життя, залишаючи по собі чорні хрести, невиплакані сльози й рани, що не загоюються. Та є те, чого не здатні знищити ні ворожі кулі, ні безжальний час, – пам’ять про тих, хто віддав своє життя за Україну, за її свободу, за право рідної землі жити під мирним небом. Знову чорна звістка розітнула тишу Хорольщини, принесла невимовний біль і поселила в серцях людей гіркий смуток.
Щиро вітаємо вас із професійним святом – Днем працівників харчової промисловості, яке щорічно відзначається в Україні у третю неділю жовтня відповідно до Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №714/95. Харчова промисловість є однією зі стратегічно важливих галузей національної економіки, від стабільного функціонування якої залежать продовольча безпека держави, добробут населення та якість життя кожного українця.
Є пам’ять, над якою безсилі час, відстань і забуття. Її не стерти роками, не заглушити болем, не викреслити з історії жодними подіями. Бо вона – у серцях матерів і батьків, у сльозах дружин, у дитячих очах, у мовчанні родин, які назавжди залишили за столом порожнє місце. Є імена, які навіки викарбувані в історії України – не чорнилом, а кров’ю, золотом жертовності, честі й незламності. Є подвиги, перед якими безсилі слова: залишається лише схилити голову, завмерти в скорботній тиші й подумки сказати найважливіше – дякуємо за Україну.
Прийміть щирі вітання з нагоди вашого професійного свята – Днем працівників дошкільної освіти! Ваша щоденна праця – це не просто турбота про малечу, а й благородна суспільна місія у формуванні перших життєвих цінностей, виховання любові до рідної землі та Батьківщини. Ви першими закладаєте зерно добра, яке в подальшому проросте щедрими врожаями на нивах їхнього життя.
Щиро вітаємо вас із професійним святом – Днем працівників лісу! Ліс – це справжнє багатство нашого рідного краю, його «легені» та екологічний щит. Щоденна праця лісівників вимагає високої відповідальності, глибоких знань, терпіння та справжньої любові до рідної землі. Ваша професія пронизана силою лісу, красою довкілля й повагою до людей, які бережуть безцінні скарби природи.
Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Повномасштабна російсько-українська війна щодня залишає на українській землі нові рани – глибокі, криваві, болючі. Вона безжально забирає життя тих, хто ще вчора будував плани, любив, мріяв, чекав на зустрічі з рідними. Вона вириває з родин найдорожчих – синів і дочок, чоловіків і дружин, батьків і дітей, залишаючи після себе невимовний біль, який не вмістити у слова. Та чи не найтяжчим випробуванням для рідних є чекання. Те виснажливе, безжальне чекання, у якому кожен новий день народжує надію і водночас приносить страх. Коли між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитви, спогади та крихітна віра у диво.
