Хорольська земля знову в скорботі… У четвер, 26 лютого вона прийняла у своє царство вічного спокою Воїна честі, мужності й незламного духу – Володимира Миколайовича Дудника. Життєвий шлях солдата, стрільця-помічника гранатометника 3-ої окремої штурмової бригади Збройних Сил України обірвалося 21 лютого 2026 року. По фатальному збігу обставин і невблаганної долі трагедія, яка забрала молоде життя Воїна з досвідом бойового медика, сталася на його рідній Луганщині – землі, де промайнули роки його дитинства та юності.
Січень стискає землю крижаними обіймами, а крізь серця лине тихий, скорботний подих чергової непоправної трагедії. Україна втратила ще одного свого вірного Сина, а рідна земля – Героя, ім’я якого навіки вписане золотими літерами в історію боротьби великого і незламного українського народу за свободу, гідне життя і мирне небо.
Зимове небо сипле не снігом, а тисне важкими похмурими хмарами, наче збирається пролити сльози смутку за тими, кого забрала кривава російсько-українська війна. Війна не зупиняється – у її безжальному палаючому горнилі продовжують обриватися людські життя. З невимовним болем втрати й тугою велелюдна громада Хорольщини провела у засвіти останньою земною дорогою мужнього Воїна-захисника – Силку Валерія Володимировича.
Опадає осіння тиша, і крізь неї лине скорботний подих чергової тяжкої втрати. У небо здіймаються янголи, несучи на своїх світлих крилах душу Захисника. Хорольщина з болем у серці провела останньою земною дорогою у засвіти нашого земляка з Вишняківського старостату, відданого Воїна, мужнього сина України – Руслана Анатолійовича Юшка.
З осінніми туманами опускається на землю тиха зажура, і немов приглушує світ чорна скорбота. У вічність відійшов ще один мужній син України – наш земляк із Вишняківського старостату Войтик Юрій Миколайович. Чесна й добра людина, Воїн світла, пройшов крізь горнило війни, отримав поранення і довгий час боровся за життя, але не вистояв.
У Хорольську громаду знову, мов чорні круки, злітаються скорботні звістки. Вони крають серце болем і розривають душу кожного, хто вірить у відновлення справедливого для України миру та молиться за своїх Захисників. І знову невблаганна війна забирає найдорожче – життя Героя Пономаренка Валентина Анатолійовича, який понад усе любив Україну, її землю, її людей.
Четверта осінь повномасштабної війни рясніє не дощами, а сльозами гірких втрат. Болем краються серця, адже у вир небуття білими журавлями відлітають кращі сини і доньки України – наші славні Герої-захисники. Хорольська громада попрощалася ще з одним Героєм-оборонцем – Єреськом Олександром Олеговичем, який віддав найдорожче – своє життя за свободу і незалежність рідної держави, за мирне небо над Україною та за кожного з нас.
День пам’яті загиблих Захисників приніс для Хорольської міської територіальної громади трагічну звістку. Ще один Герой з міста Хорола – Олександр Володимирович Кіяненко загинув від скиду ворожого FPV-дрону в Краматорському районі на Донеччині. Старший сержант, розвідник відділення управління командира 3-ої мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 60-ої окремої механізованої Інгулецької бригади під час виконання бойового завдання при відсічі атаки противника отримав поранення, які, на жаль, виявилися несумісними з життям.
Віками пам’ятатиме Хорольська громада та вся Україна той нестерпний біль від втрат, що все частіше озивається жалобою і молитвами за загиблими Воїнами. Особливо болісну втрату зазнала сім'я та друзі після трагічної загибелі мешканця міста Хорола в статусі внутрішньо переміщеної особи, солдата Євгенія Вікторовича Лук’янченка. Не лише від кулі ворога гинуть наші Захисники, а й від масованих ракетних обстрілів ще на етапі їх підготовки до зіткнення з ворогом на передовій лінії оборони.
Все частіше у натовпі зустрічаються згорьовані від втрат обличчя, все більше чорних хусток і спустошених від сліз очей. Сучасна війна вже давно вийшла за межі окопів і стрілецької зброї. Вона стала високотехнологічною, багатовимірною і неймовірно руйнівною – не лише фізично, а й психологічно, економічно, культурно. У новітній війні гинуть не лише тіла – змінюються люди, суспільства, нації. Війна призводить не лише до масових вбивств, а й до морального вигорання.
