8 березня – це день, що нагадує про силу, гідність і незламність жінок. Українські жінки сьогодні не лише дарують життя і тепло своїм родинам, вони захищають державу, лікують, волонтерять, навчають, підтримують і щодня тримають на своїх плечах наш спільний тил.
Війна принесла забагато лиха у родини Хорольців і мільйонів українців. Вона вривається майже в кожну родину, приходить у кожну громаду, залишаючи порожнечу і нестерпний біль. Сипле білим снігом на скроні матерів, які втратою синів і доньок приречені на довічну чорну скорботу. Осиротілими стають діти й уся українська земля, окроплена людською кровʼю.
Сьогодні, разом з країною та світом, ми відзначаємо Міжнародний день пам’яті жертв фашизму – день, коли людська цивілізація вшановує пам’ять мільйонів загиблих солдатів різних національностей та мирних мешканців, які не дочекалися миру, загинули під час бомбардувань, страждань від голоду чи тяжких недуг в лихоліття Другої світової війни.
Хорольська громада разом зі всією Україною вдруге відзначає Різдво Христове в одну дату за григоріанським і новоюліанським календарями – 25 грудня, як одна велика сім’я, єдина країна. Це наше третє Різдво в часи повномасштабної війни. Ми не можемо відзначати це свято повною мірою, так як хотілося. На жаль, не всі вдома, не в усіх є вцілілий дім, а найпечальніше – не всі поряд з нами.
Днями Хорольська громада отримала чорну звістку з військової частини про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Хорольська громада з важким болем і невимовною тугою повідомляє про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Ще одне молоде життя забрала невблаганна кровопролитна російсько-українська війна. Ворог не думає зупинятися, не шкодуючи ні військових, ні цивільне мирне населення. І кількість жертв на лінії розмежування і на всій території України, куди дістали ракети оскаженілих рашистів, уже неможливо осягнути. Замість медозборів, кожен ранок серпня гірчить полином і ми все більше отримуємо трагічні звістки і новини, не встигаючи оговтуватись від масштабних наслідків сучасної війни.
Здається, у світі немає жодної людини, яка б не чула про підступність, звірства, жахливі й вражаючі за масштабами цинізму й дикості воєнні злочини країни-терориста росії. Ця країна-монстр вбиває наших захисників, мирних людей і дітей, нехтуючи міжнародним гуманітарним правом, фундаментальними основами цивілізації, вірою і всім людським. Натомість весь світ побачив незламність сили волі й духу українського народу, немислиму стійкість, звитягу, сміливість і героїзм воїнів-визволителів.
Шановні мешканці Хорольської міської територіальної громади!
З початку повномасштабної російсько-української війни Хорольська міська громада з пекельним болем і жалобою попрощалася з 13-ма захисниками-земляками. Зі Сходу України знову надійшла страшна звістка про загибель військовослужбовця з Хорольщини – Лози Олександра Васильовича.
Знову біль і горе втрати... Хорольську громаду сколихнула трагічна звістка про загибель військовослужбовця – Валентина Васильовича Марусенка, мешканця с. Хильківка, 28.05.1982 р.н. З початку віроломного повномасштабного вторгнення російської армії на територію України, Хорольщина вже всьоме прощається із земляками, які віддали своє життя в боротьбі за нашу свободу і мирне життя.
