Є нагороди, які ніколи не принесуть радості. Є відзнаки, що назавжди залишаться символами невимовного болю, нездійснених мрій та обірваних життів. Їх отримують не ті, хто заслужив, а ті, хто найбільше чекав їхнього повернення додому… У середу, 14 жовтня 2026 року, в адміністративному приміщенні Хорольської міської ради відбулася скорботна й водночас сповнена глибокої шани церемонія вручення державної і відомчої нагород рідним полеглих Захисників Хорольщини – Сергія Олексійовича Олексенка та Станіслава Федосійовича Новоселецького.
В Україні День військового капелана відзначається 12 листопада після переходу на новоюліанський календар (раніше відзначалося 25 жовтня). Ця дата запроваджена на честь святителя Мартина Милостивого, єпископа Турського, якого вважають засновником військового капеланства. Там, де земля здригається від вибухів, де смерть щодня зазирає у вічі, а людське життя тримається на тонкій межі між надією і вічністю, поруч із нашими Захисниками стоять особливі духовні Воїни.
4 жовтня Україна відзначає День територіальної оборони України – день мужніх людей, які у вирішальний для держави час стали на захист рідної землі, своїх міст і сіл, своїх родин та майбутнього України. Вони залишили звичне життя, мирні професії та щоденні справи, щоб узяти до рук зброю. Бо коли ворог ступив на нашу землю, поняття «мій дім» стало значно ширшим. Наш дім – це Україна! І за неї варто стояти до кінця.
Є пам’ять, над якою безсилі час, відстань і забуття. Її не стерти роками, не заглушити болем, не викреслити з історії жодними подіями. Бо вона – у серцях матерів і батьків, у сльозах дружин, у дитячих очах, у мовчанні родин, які назавжди залишили за столом порожнє місце. Є імена, які навіки викарбувані в історії України – не чорнилом, а кров’ю, золотом жертовності, честі й незламності. Є подвиги, перед якими безсилі слова: залишається лише схилити голову, завмерти в скорботній тиші й подумки сказати найважливіше – дякуємо за Україну.
Шановні працівники та ветерани Приватного акціонерного товариства «Хорольський механічний завод»! Щиро вітаємо вас із професійним святом – Днем машинобудівника України! Ваш професіоналізм, багаторічна праця та відданість справі є вагомим внеском у розвиток промисловості Хорольської міської територіальної громади й України.
У ці вересневі дні ми відзначаємо 943-ю річницю з дня заснування міста Хорола. Ця пам’ятна дата символічно переплітається з 83-ми роковинами визволення Хорольщини від нацистських загарбників у роки Другої світової війни. З кожним роком наше прадавнє місто стає все ближчим до свого поважного тисячолітнього ювілею, зберігаючи багату історичну спадщину, давні перекази та подвиги своїх видатних жителів
Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Повномасштабна війна щодня залишає на українській землі нові рани й забирає тих, хто ще вчора жив, любив, мріяв і чекав зустрічі з рідними. А для їхніх родин найтяжчим випробуванням часто стає не лише втрата, а й очікування – болісне, виснажливе, сповнене надії та страху. Очікування, у якому між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитва, пам’ять і віра у диво. Саме так жила родина Дужик від 20 червня 2026 року. Довгі дні невідомості завершилися найстрашнішим підтвердженням – результатами ДНК-експертизи. Додому, на вічний спочинок, повернувся Захисник України, Воїн із хоробрим серцем – Євген Олександрович Дужик.
Імена восьми Героїв Новоаврамівського краю тепер викарбувані на чорному граніті. Їхні портрети щодня дивитимуться на рідну землю. А їхній подвиг назавжди залишиться у пам’яті тих, заради кого вони віддали найдорожче – власне життя. У четвер, 10 вересня 2026 року, в серці Новоаврамівського старостату відбувся комеморативний захід, сповнений скорботи, вдячності та світлої пам’яті. Цього дня ще двоє синів Новоаврамівської землі – Анатолій Андрійович Киба та Олександр Віталійович Кривчун назавжди повернулися додому в граніті меморіальних дошок.
