Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Останній день літа залишив по собі невимовний біль та чорні хустки скорботи. У серцях людей важкими ударами відлунювали дзвони жалоби, сповіщаючи про ще одну непоправну втрату для Хорольської громади. Знову Клепачівський старостинський округ огорнула скорботна тиша. Знову рідна земля зустріла свого Захисника, який повернувся додому «на щиті». Через понад чотири довгі роки невідомості, болісного й виснажливого очікування, надії та молитов до рідного краю повернувся Сергій Анатолійович Дудар – Воїн зі сталевим чоловічим характером, який до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі.
Серпнева спека воєнного лихоліття продовжує свої криваві жнива, залишаючи по собі невимовний біль, осиротілі родини та чорні хустки скорботи. У серцях людей важкими ударами відлунюють дзвони жалоби, сповіщаючи про ще одну непоправну втрату для Хорольської громади. Знову Клепачівський старостинський округ огорнула скорботна тиша. Знову рідна земля зустрічає свого Захисника, який повертається додому «на щиті».
Є такі звістки, до яких неможливо бути готовими. Є такі втрати, які не вкладаються ні в слова, ні в свідомість. І є Герої, чий шлях додому виявився надто довгим… Важка, невимовна біль знову огортає нашу громаду... Страшна війна забрала життя ще одного вірного сина України Оленксандра Кльоза. Понад три довгих роки родина жила у цій важкій, гнітючій невідомості.
Немов білим журавлиним ключем, що розтинає небесну блакить, повертаються у рідний Хорольський край Захисники – ті, хто віддав найдорожче за свободу Батьківщини. Вони йдуть у вічність тихим кроком безсмертя, але назавжди залишаються у серцях живих. У переддень Великодніх свят, під скорботні звуки церковних передзвонів, Хорольська громада провела в останню путь ще одного з найкращих синів України – Ігоря Івановича Зайця.
Вітаю вас з Днем мікро-, малих та середніх підприємств. Це свято встановлено Резолюцією Асамблеї ООН від 6 квітня 2017 року і відзначається щороку 27 червня. Вісім років поспіль вітчизняні підприємці також відмічають це свято в знак солідарності зі світовою спільнотою. Його мета – підкреслити важливу роль мікро-, малих і середніх підприємств у економіці й розвитку будь-якої країни.
Нагадуванням про безсмертні подвиги новітніх Героїв стають їх посмертні нагороди, як священні реліквії для рідних. 25 грудня 2024 року Указом Президента України №880 орденом «За мужність» ІІІ ступеня нагороджено посмертно Костюка Володимира Степановича. Героя удостоєно високою державною нагородою за самовіддане служіння українському народові, стійкість і героїзм, виявлені у захисті незалежності та територіальної цілісності України.
На превеликий жаль, Хорольська громада втратила ще одного мужнього воїна, який самовіддано боронив рідну країну від російських окупантів. 30.07.2022 внаслідок наступально-штурмових дій противника, отримавши несумісні з життям поранення поблизу м. Бахмут Донецької обл., загинув наш земляк із с.Костюки Вишняківського старостату – Володимир Степанович Костюк.
Після довгих пошуків і невідомості тіло нашого Героя-захисника Володимира Костюка повертається додому «на щиті»… Могили. З іменами, братські й безіменні. Скільки їх залишилося на дорогах війни. Скільки Воїнів так і залишаться безвісти зниклими, з невідомою долею. На превеликий жаль, Хорольська громада втратила ще одного мужнього воїна, який самовіддано боронив рідну країну від російських окупантів.
Воєн без смертей не буває. Проте, кожна українська родина, кожна мати, відправляючи свого сина чи чоловіка на фронт все ж сподівається на краще. Вони вірять, що лихо омене їх дім, що їхні рідні повернуться додому живими та неушкодженими. Та, на превеликий жаль, війна залишає свій трагічний слід у багатьої сім'ях, несучи з собою невимовний біль та скорботу…
